Скільки ми вже чули історій про несанкціоновану приватизацію землі високопосадовцями. І не раз на боротьбу з ними виходили пересічні містяни того чи іншого міста. Але найчастіше це затягувалося на роки. Домагання правди омите стараннями та нервами пересічних людей. А як ще їм поводитись, коли буквально у них з рук видирають їхнє законне. А тим більше як їм бути, коли це законне відібрали у дітей. Це ж навіть соромно – забирати якісь речі у маленьких українців, адже кожному у школі говорили «діти – цвіт нації, майбутнє наше…». Але, здається, цей пан прогулював виховні години. Хоча це йому не завадило займати високі посади у Профспілці працівників освіти, а якщо бути точними – очолювати цей орган.
Михайло Миколайович Кропивницький – керував, організовував освітню роботу у с. Турка, Львівської області. Так як він, скоріше за все, не ходив на виховні години, пан Михайло не знав, що брати «у дар» від корупційних Сімей не можна. При минулій горе-владі М. Кропивницький отримав за свою роботу дитячий садочок (Дитячий садочок №2, вул. Б. Хмельницького, 12). Спочатку держава надала це приміщення під Будинок школяра, а потім раптово пан М. отримує його безкоштовно під власне житло. У цьому йому, між іншим, допомагає Райрада. Приміщення, до речі, оцінене приблизно в 700 тис. грн. (кожному б такі подарунки). А от школярі того року залишились без дарунків, це вони просто не заслужили у влади.
Після такої «прихватизації» мешканці почали обурюватись та відповідно реагувати. Та раптом прокурора району, який написав відповідний протест – звільнили. Райрада вирішила, що його робота не відповідає вимогам, які виставлені у Турці. Наступний прокурор, звичайно, був більш старанним, тому одразу ж «кинув око» на шмат землі, який ще не був ніким «прихватизований». І після того як він отримав цю премію до своєї зарплати – справу закрили, протест зник.
І хоч пройшло вже багато часу від цього інциденту, турківці не пристають на такий розвиток подій та допомоги вони досі не отримали.
А тим часом садочок відвідує лише одна людина. Хоча вона вже давно завершила не те що дошкільний заклад, а й школу. Мабуть, їй дуже не вистачає цих пропущених виховних годин…
Автор: Yavkubi
