Останнім часом тільки й розмов навколо питання проведення люстрації в Україні. Резонанс ця тема викликала у зв’язку із останніми подіями, особливо після «Революції гідності», коли це стало однією із вимог учасників Майдану. На думку більшості людей, саме провівши люстрацію, ми зможемо позбутись проявів корупції в нашій державі та очистити державний апарат від осіб, які несуть в собі загрозу для прав людини зокрема, та держави в цілому. Проте, що насправді зміниться із прийняттям Закону України «Про люстрацію в Україні»? Чи буде він ефективним інструментом у боротьбі з корупцією? На жаль, на ці питання важко дати однозначну відповідь, в тому числі й  з точки зору законності проведення такої люстрації.

Звичайно, відновлення довіри до влади шляхом встановлення жорстких вимог до претендентів на відповідні державні посади є першим кроком на шляху довготривалої боротьби з таким явищем як корупція.

Проте, варто навести можливі так звані «камені спотикання» на цьому шляху. По-перше, на сьогодні, Люстраційний комітет діє лише як громадська організація, проте для того, щоб реалізувати мету проведення люстрації, повинен діяти спеціальностворений уповноважений орган, із визначеним статусом  у законі статусом. По-друге, аналізуючи Проект Закону «Про люстрацію в Україні» від 15.04.2014 року, процедура обрання членів Люстраційного комітету є недосконалою і такою, що суперечить інтересам та меті проведення такої люстрації, зокрема згідно Проекту вони призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням коаліції депутатських фракцій Верховної Ради України. Отже, за визначенням законодавця ті кого люструють уповноважені призначати тих, хто люструє. Окрім того, коаліція у Верховній Раді є  непостійним об’єднанням, тому може виникнути на практиці ситуація, коли коаліція не буде створена – не будуть відповідно обрані і члени Люстраційного комітету. Також незрозуміло, з чого виходив законодавець визначаючи люстраційних інспекторів в кількості саме 150 чоловік. Видається, така їх кількість є надто малою.

Положення Проекту щодо обсягу інформації, яка повинна надаватись люстраційному інспектору в межах здійснення люстраційного провадження породжує колізії в чинному законодавстві, зокрема із  ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка вказує на відомості, які відесені до банківської таємниці, зокрема інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта,  яка стала  відомою банку  у   процесі   обслуговування   клієнта   та взаємовідносин  з ним чи третім особам при наданні послуг банку.

Окрім цього, відповідно до положення ст. 11 Закону України «Про інформацію»,  не  допускаються збирання,зберігання,використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,  визначених  законом,  і  лише  в інтересах національної
безпеки,економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать,зокрема, дані про її національність, освіту,  сімейний  стан,  релігійні переконання, стан здоров'я, а також  адреса,  дата  і  місце
народження. Тоді, як Конституційний Суд України в Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані. Отже,

Видається незрозумілим та незаконним положення Проекту про те, що декларуванню підлягають об’єкти, що перебувають у користуванні суб’єкту люстрації і членів його сім’ї на законній або договірно-правовій підставі,  або фактично перебувають у користуванні суб’єкту люстрації і членів його сім’ї без договірно-правової підстави, тобто не належать їм на праві власності.

Наступним, і найгострішим питанням є встановлення кваліфікації тих осіб, хто буде здійснювати люстрацію. Чи достатньо в нас людей із бездоганною репутацією, які можуть кваліфіковано здійснювати люстрацію? Принаймі бажаючих достатньо. Це, в основному громадські активісти. Проте, якими повинні бути критерії їх відбору? Видається, що вони також повинні проходити певну «люстрацію», можливо навіть перевірку на поліграфі.

Окрім того, положення Проекту Закону України «Про люстрацію в Україні» фактично дублюють положення іншого нормативно-правового акту, зокрема Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», в якому має місце таке поняття як спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (ст.11). Зокрема, до проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби – інші центральні органи виконавчої влади.

Проте, говорячи про переваги люстрації, слід пам’ятати і про той факт, що одночасно вона дещо обмежує права і свободи громадян. Так,  норми Конституції України, зокрема, ст. 21 передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Відповідно до ст. 22 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тоді, як ст. 24 вказує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічне положення міститься і у ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме  користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Ст. 17 наголошує на тому, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Окрім того, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) – це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, говорячи про ефективність люстрації, слід враховувати той факт, чи не порушує вона права та законних інтересів громадян. Адже, приймаючи одні закони з метою захисту прав і свобод громадян, ми фактично заперечуємо дію інших, чим одночасно і порушуємо їх.

Зменшення рівня корупції досягти дуже складно. Звичайно, на сьогодні ще не створена досконала законодавча база, яка б сприяла боротьбі з корупцією. На це потрібно докласти багато зусиль, які повинні починатись із кожного громадянина зокрема. Адже всім відомий вислів "хочеш змінити світ – почни з себе."(Махатма Ганді).

Автор: Зоряна Дільна