Кличко: архітектура українофобії чи ліквідація багатоповерхового несмаку?
Досьє
ПІБ: Кличко Віталій Володимирович
Освіта: вища, кандидат наук у галузі фізичного виховання та спорту
Політична кар’єра:
– з 5 червня 2014-го – Київський міський голова
– з 2012-го –партія “Удар” отримала 42 депутатських місця у Парламенті
– у лютому 2014-го заявив, що балотуватиметься на президентських виборах 25-го травня
Архітектурний ансамбль міста Києва з кожним роком зазнає негативних змін. Безліч хмародерів, що розкинулися історичною частиною міста неабияк псують враження від нього. Якщо побудову висоток на узбіччі міста і можна оправдати, оголосивши її відповіддю на стрімку урбанізацію, то сказати, що їх будівництво у історичній частині міста – невігластво, – означає не сказати нічого. Причому вердикт “невіглас” я б оголосила не стільки компаніям-забудовникам, скільки особисто кожному із майбутніх мешканців так званих “елітних” квартир. Адже ця “елітність”, якою, ймовірно, хизуються жителі таких багатоповерхівок – це безпосередній фінансовий внесок кожного із них у нищення і спаплюження старовинного Києва. Спостереження за ростом стоповерхівок у частині міста, більшість із об’єктів якої належать до спадщини ЮНЕСКО змушує перенестись думками у “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері, який вельми влучно описував схожу ситуацію у своїй літературній антиутопії. Ось як він писав про такого роду будівництво, суть якого полягає у тому, що, аби звести черговий архітектурний непотріб ми нищимо історичні пам’ятки: “ Якщо ми не відкрили сосисочної в Єгипті серед руїн Карнакського храму, то лише тому, що вони лежать на відшибі і там не розвернеш комерції”.
Кличко, вступивши на посаду мера столиці насамперед почав боротьбу із так званими мафами (малі архітектурні форми), існування яких становило (і становить) неабияку загрозу естетичному сприйняттю міста. Однак питання ліквідації кіосків – неоднозначне, адже покращуючи візуальне сприйняття міста, чиновники нерідко забувають про забезпечення новою роботою колишніх продавців цих кіосків. Звісно, знищення малих архітектурних форм – це насамперед виклик для тих бізнесменів, які є їх власниками, однак він неодмінно тягне за собою позбавлення бодай якогось доходу і роботи тих жіночок, які там працюють.
Як заявив у інтерв’ю “Уніану” директор аналітико-дослідницького центру Олександр Сергієнко, проблема із існуванням близько 8 тисяч мафів і проблема з незаконними забудовами перейшли Кличку у спадок від попередника. Однак якщо місто потрохи і звільняється від мафівської окупації (а може й мафіозної?), то темпами вельми повільними.
У будь-якому разі, я, як, нечастий, однак гість у Києві, як 7 років тому спостерігала на пл. Льва Толстого, станціях метро “Університет” та “Шулявська” жахливі мафи, що не те, що відштовхують від Києва, а просто таки роблять його наднепривабливим, так і спостерігаю. Те саме стосується книжкового ринку “Петрівка”. Атмосфера, неодмінним атрибутом якої стали малі архітектурні форми з різного роду фаст-фудом, які оточили букіністичний базар створює дух торгівлі, комерції і дуже відштовхує від, здавалося б, доволі романтичного шопінгу – покупки книг. На противагу київському базару (як знеблагороднений відповідник звичному “ринок”) згадується львівська букіністична місцина біля пам’ятника Федорову. Там панує зовсім інша атмосфера. Атмосфера, яку хіба переплавляти на чорнило і залишати на сторінках урбаністичної літератури – роману чи бодай новели.
На сайті Вікіпедії у категорії “Досягнення мера за перші 100 днів” серед інших пунктів зазначають “Відновлення руху автотранспорту на проїзній частині Хрещатика та Майдану Незалежності”. Як на мене, центральній вулиці будь-якого європейського міста пасувало б бути таки не загруженою транспортом. Насамперед задля збереження дерев, що оточують проїзну частину. Хоча дерева на Хрещатику – то окрема тема. І хоча традиційні каштани змінили на горезвісні липи ще за часів попередника Кличка, – Леоніда Черновецького, пан Кличко таки міг би відновити Київ як місто каштанів. Наведемо цитату із програми Віталія Кличка як кандидата на посаду голови міста Києва: “Відродимо Київ як місто-парк, розташований на мальовничих схилах Дніпра, де мешкають щирі, волелюбні та доброзичливі люди.” Важко назвати містом-парком місто, у якому навіть на центральній вулиці дерева перебувають у неналежному стані. Згадаймо численні матеріали журналістів із критикою ботанічного оформлення головної вулиці країни.
Якщо продовжити словесно-критичне бомбування Хрещатика, то не можу оминути стану із рекламними біг-бордами та вивісками.
Не знаю якими ж треба бути непатріотами, щоб, керуючись патріотичними помислами, “оздобити” місто синьо-жовтими огорожами, які відділяють проїзні смуги для автівок. Борючись із класичними чорними парканами, “псевдопатріоти” лише поширюють підсвідому нелюбов до вітчизняного стягу у людей із загостреним відчуттям урбаністичної естетики. І хоча мер Кличко особисто і не оплямлює свою політико-спортивну кар’єру діяльністю “художника”-антиукраїніста, але без його вказівки, переконана, місто б не захлеснуло б таке псевдопатріотичне синьо-жовте нашестя. У поширенні символіки, тим паче державної, треба мати міру. Тому у цьому контексті не побоюся згадати і про синьо-жовті смітники. Тут вже маємо справу або із дурнями-патріотами або із відвертими україноненависниками.
Кожен із мерів столиці боровся/“боровся” із незаконними забудовами. Думаю, якість цієї боротьби залежала від того, який тип мислення переважав у голові того чи іншого очільника міста у момент зведення/знесення чергової висотки: сосисково-фастфудний чи таки карнаксько-єгипетський (віват пане Бредбері!). На такому роздоріжжі опинився і нинішній мер. Дилема “Зводити не можна знести” – питання досі відкрите. То що оберете, пане міський голова?
Кличко: архитектура украинофобии или ликвидация многоэтажной безвкусицы?
Досье
ФИО: Кличко Виталий Владимирович
Образование: высшее, кандидат наук в области физического воспитания и спорта
Политическая карьера:
– с 5 июня 2014-го – Киевский городской голова
– с 2012-го –партия “Удар” получила 42 депутатских места в Парламенте
– в феврале 2014-го заявил, что будет баллотироваться на президентских выборах 25-го мая
Архитектурный ансамбль города с каждым годом претерпевает немало негативных изменений. Множество небоскребов, которые раскинулись в исторической части города изрядно портят от него впечатление. Если построение высоток на обочине города и можно оправдать, объявив ее ответом на стремительную урбанизацию, то сказать, что их строительство в исторической части города – невежество, – значит не сказать ничего. Причем вердикт “невежда” я бы объявила не столько компаниям-застройщикам, сколько лично каждому из будущих жителей так называемых “элитных” квартир. Ведь эта “элитность”, которой, вероятно, хвастаются жители таких многоэтажек – это непосредственный финансовый вклад каждого из них в уничтожение и осквернение старинного Киева. Наблюдения за ростом многоэтажек в части города, большинство объектов которой относятся к наследию ЮНЕСКО, заставляет перенестись мыслями в “Марсианские хроники” Рэя Брэдбери, который весьма метко описывал похожую ситуацию в своей литературной антиутопии. Вот как он писал о такого рода строительстве, суть которого заключается в том, что, чтобы построить очередной архитектурный хлам, мы уничтожаем исторические памятники: “Если мы не открыли сосисочной в Египте среди развалин Карнакского храма, то лишь потому, что они лежат на отшибе и там не развернешь коммерции”.
Кличко, вступив на должность мэра столицы прежде всего начал борьбу с так называемыми мафами (малые архитектурные формы), существование которых составляло (и составляет) немалую угрозу эстетическому восприятию города. Однако вопрос ликвидации киосков – неоднозначный, ведь, улучшая визуальное восприятие города, чиновники нередко забывают о снабжении новой работой бывших продавцов этих киосков. Конечно, уничтожение малых архитектурных форм – это прежде всего вызов для тех бизнесменов, которые являются их собственниками, однако он непременно влечет за собой лишения хоть какого-то дохода и работы тех женщин, которые там работают.
Как заявил в интервью “Униан” директор аналитико-исследовательского центра Александр Сергиенко, проблема с существованием около 8 тысяч мафов и проблема с незаконными застройками перешли Кличко в наследство от предшественника. Однако если город понемногу и освобождается от мофовской оккупации (а может и мафиозной?), то темпами весьма медленными.
В любом случае, я, как редкий, однако, гость в Киеве, как 7 лет назад наблюдала на пл. Льва Толстого, станциях метро “Университет” и “Шулявская” ужасные мафы, которые не то, что отталкивают от Киева, а делают его сверхнепревлекательным, так и наблюдаю. То же касается книжного рынка “Петровка”. Атмосфера, непременным атрибутом которой стали малые архитектурные формы из разного рода фаст-фудом, которые окружили букинистический базар создает дух торговли, коммерции и очень отталкивает от, казалось бы, довольно романтического шопинга – покупки книг. В противовес киевскому базару (как обезблагороженный аналог привычному “рынок”) вспоминается львовская букинистическая точка возле памятника Федорову. Там царит совсем другая атмосфера. Атмосфера, которую разве что переплавлять на чернила и оставлять на страницах урбанистической литературы – романа или хотя бы новеллы.
На сайте Википедии в категории “Достижения мэра за первые 100 дней” среди других пунктов отмечают “Восстановление движения автотранспорта на проезжей части Крещатика и Майдана Незалежности”. Как по мне, центральной улице любого европейского города лучше бы не быть перегруженной транспортом. Прежде всего ради сохранения деревьев, окружающих проезжую часть. Но деревья на Крещатике – это отдельная тема. И хотя традиционные каштаны сменили на пресловутые липы еще во времена предшественника Кличко, Леонида Черновецкого, господин Кличко мог бы восстановить Киев как город каштанов. Приведем цитату из программы Виталия Кличко как кандидата на должность главы города Киева: “Возродим Киев как город-парк, расположенный на живописных склонах Днепра, где живут искренние, свободолюбивые и доброжелательные люди.” Трудно назвать городом-парком город, в котором даже на центральной улице деревья находятся в ненадлежащем состоянии. Вспомним многочисленные материалы журналистов с критикой ботанического оформление главной улице страны.
Если продолжить словесно-критические бомбежки Крещатика, то не можно обойти вниманием и состояние с рекламными бигбордами и вывесками.
Не знаю какими же надо быть непатриотичными, чтобы, руководствуясь патриотическими помыслами, “украсить” город сине-желтыми ограждениями, которые отделяют проезжие полосы для автомобилей. Борясь с классическими черными заборами, “псевдопатриоты” только распространяют подсознательную нелюбовь к отечественному флагу у людей с обостренным чувством урбанистической эстетики. И хотя мэр Кличко лично и не запятнал свою политико-спортивную карьеру деятельностью “художника”-антиукраиниста, но без его указания, убеждена, город не захлестнуло бы такое псевдопатриотическое сине-желтое нашествие. В распространении символики, тем более государственной, надо иметь меру. Поэтому в этом контексте не побоюсь упомянуть и о сине-желтых мусорниках. Здесь уже имеем дело либо с дураками-патриотами или с откровенными украиноненавистниками.
Каждый из мэров столицы боролся/“боролся” с незаконными застройками. Думаю, качество этой борьбы зависела от того, какой тип мышления преобладал в голове того или иного главы города в момент возведение/сноса очередной высотки: сосисково-фастфудный или таки карнаксько-египетский (виват господин Брэдбери!). На таком распутье оказался и нынешний мэр. Дилемма “Строить нельзя снести” – вопрос до сих пор открыт. Так что выберете, господин городской голова?
Оксана Коваль для информационного агентства “Коррупция-инфо”
