Продовжуючи цю серію розслідувань мусимо визнати, що весь матеріал розмістити у трьох частинах, на жаль, неможливо в силу немалого об’єму інформації. 

Раніше ми згадували, що керівництво, не польове, а те що у штабі, біс зна де. Воно часто ігнорує повідомлення про наявність живої сили та техніки бойовиків у безпосередній близькості. Проте насправді все набагато складніше. Коли самі добровольці передають ідеї стосовно того, що можна зробити у такій ситуації, то завжди отримують відмову. Нас просто «вбив» випадок біля луганського аеропорту, коли його ще утримували наші військовослужбовці. Ближче до сутінків на відстані орієнтовно 4 км від аеропорту зайняли позиції 3 танки. Коли про них повідомили керівництво, відповіддю було – спостерігайте. Пізніше ми запитали координати цих танків, але у відповідь мовчання. Бійці вісімдесятої бригади протягом 4 годин спостерігали як до позицій цих танків підтягнулась рота матеріального забезпечення. Вона їх спокійно заправила, зарядила та вигрузила боєприпаси для цих танків (Т-72). На момент коли танки рушили у сторону аеропорту координати їх передавали штабу більше 10-ти разів. Зайнявши відстань менше кілометру, танки військовослужбовців РФ почали активний обстріл аеропорту та позицій наших воєнних. Використавши весь боєзапас танки, на здивування наших бійців, не покинули позицій та не здійснили жодних маневрів, лише близько 20 хвилин тримали «затишшя», опісля обстріл відновився. Як виявилося, боєприпаси їм підвозили легковими машинами із вимкненими фарами. Передавши всю цю інформацію штабу, стали чекати відповідь із вказівками. Зазначимо що ситуацію їм було описано дуже детально. І якби їм дозволили почати діяти, вони могли б просто захопити ці три танки без жодних пошкоджень та пригнати їх на територію аеропорту. Натомість за цей час по хлопцям вистрелили ще по повному боєзапасу.

Засоби ураження бронетехніки (ПТУР), які мали хлопці виявилися несправними. У всіх була пошкоджена електронна система наведення. Її заміна у польових умовах, навіть за наявності запасних деталей, є далеко не з легких завдань навіть для професіонала.

Причини відмови у виконанні маневрів для відбиття атаки для мене і для хлопців залишаються загадкою. 

Крім цього бійці скаржаться на проблеми із налагодженням радіозв’язку. Звісно добре хоч, що їх почали більш-менш забезпечувати радіостанціями. Проте якість їх не відповідає вимогам, що диктуються умовами «роботи». За словами службовців дальність дії радіостанцій сягала у кращому випадку 2 км. А це робить використання цих «радіостанцій» при «вилазках» неймовірно складним та призводить до нераціонального задіяння військовослужбовців. До прикладу, при вилазці на більш ніж на 2 кілометри доводиться залишати зв’язкових у засідках із радіостанціями лише для забезпечення зв’язку із командуванням.

На запитання про стан забезпечення бійців провізією, чоловіки відповіли надмірно буденно та спокійно: «Ми вже звикли жити без їжі та з недостатньою кількістю води». Таким чином, проблеми є не лише у забезпеченні бронетехнікою, бронежилетами, а й навіть їжею та водою! З їх слів, якби не місцеві жителі, то вони б давно загинули від голоду та спраги. 

Складається враження, що тим хто за кермом нашої держави просто плювати на тих хто захищає їх. Можна зрозуміти затримки із забезпеченням бронежилетами та важкою технікою. Це ресурс, який неможливо швидко нагромадити та передати нашим військовослужбовцям, але от забезпечення харчами та ресурсами, які слід просто доставити до місця, де вони необхідні? Прості речі, які там виявляються непосильним завданням. Чи просто це комусь вигідно? І хтось вже зрадив… бездіяльністю.

Автор: Марвін