опозиціійний блок

"Опозиційний блок" – ще одна партія, яка планує посвітитися на виборах, маючи прорегіональне коріння. Яким чином вони діють та звідки взялися?

Хто, що і як

Політична партія «Опозиційний блок» — політична сила, яка утворилася шляхом об'єднання шістьох політичних партій для участі у позачергових виборах до Верховної ради України.
До Опозиційного блоку увійшли: «Партія розвитку України», партія «Центр» (керівник — Вадим Рабінович), «Нова політика», «Державний нейтралітет», «Україна — Вперед!» і «Трудова Україна».
 До блоку долучилися лідери колишньої Партії регіонів, яка після Другого Майдану вже не виступала окремою політичною силою та не висувалась до парламенту 2014 року.

Політична програма

Згідно з точкою зору Тадеуша Ольшанскі з Центру східних досліджень, передвиборна програма 2014 р. партії була соціал-ліберальною і проросійською.

Платформа партії передбачала захист статусу російської мови як регіональної мови.

Історія

9 вересня 2014 року у Києві відбувся круглий стіл «Мир. Стабільність. Відродження» в якому взяли участь більше 50 учасників: представники політичних партій, зокрема Партії регіонів (Борис Колесніков) та Партії розвитку України (Юрій Мірошниченко, Сергій Ларін), громадських та профспілкових організацій, відомі експерти (Андрій Єрмолаєв, Ірина Акімова), політологи (Вадим Карасьов, Кость Бондаренко, Олег Попов), громадські діячі (Лариса Скорик, Борис Олійник), промисловці, аграрії та творча інтелігенція. Модератором круглого столу був член Політради Партії розвитку Юрій Павленко.

За підсумками круглого столу прийнятий меморандум, в якому учасники закликали усіх до об'єднання в єдиний політичний рух для участі у парламентських виборах 2014 року, заради збереження єдиної України.

Також голова Виконавчого комітету Партії розвитку Сергій Ларін анонсував проведення форуму, на якому буде ухвалено рішення про об'єднання опозиційних сил.

14 вересня у Києві відбувся раніше анонсований форум, під назвою «Мир. Стабільність. Відрождення», в якому взяли участь шість політичних партій: Партія розвитку України, партія «Центр» (керівник Вадим Рабінович), «Нова політика», «Державний нейтралітет», «Україна — Вперед!», «Трудова Україна» та близько 50 громадських організацій.

Учасники форуму прийняли програмну платформу, в якій зазначено, що Опозиційний блок виступає за нейтралітет і збереження позаблокового статусу України та резолюцію, в якій вони вимагають від Президента миру та припинення кровопролиття, відставки уряду, розпуску та заборони незаконних збройних формувань, притягнення до відповідальності винних у обстрілах населених пунктів на Сході країни.

За повідомленням голови Партії розвитку Юрія Мірошниченка 15 вересня відбудеться технічний з'їзд Опозиційного блоку, на якому буде затверджено виборчий список.

21 вересня 2014 року стало відомо, що партію «Опозиційний блок» очолив колишній міністр палива та енергетики Юрій Бойко.

Позачергові вибори до Верховної Ради України 2014 року

21 вересня 2014 року партія оприлюднила першу десятку виборчого списку, до якої увійшли колишні та діючі члени Партії регіонів. Проте голова партії Юрій Бойко, у своїй заяві, підкреслив, що учасники блоку — це не партії, а окремі політики.

 

Місцеві вибори 2015

16 вересня 2015 року в Києві відбувся з'їзд політичної партії "Опозиційний блок". У ньому взяли участь делегати з усієї України. На з'їзді прийнято рішення, що політична партія "Опозиційний блок" братиме участь у місцевих виборах 25 жовтня 2015 року. Крім того, делегати вирішили провести з'їзд у два етапи.

Критика
Народний депутат Івано-Франківської обласної ради Юрій Романюк запропонував заборонити реєстрацію, легалізацію та діяльність на території Івано-Франківської області структурних підрозділів політичної партії «Опозиційний блок», негайне скасування державної реєстрації обласного осередку.

Цікаві факти

30 вересня 2014 року активісти Правого сектору, Автомайдану, Євромайдану і Самооборони привезли сміттєвий бак «для люстрації» Нестора Шуфрича, який приїхав в Одесу на засідання партії Опозиційний блок, однак Шуфрич намагався втекти, за що активісти його побили. Спікер партії Правий сектор Борислав Береза заявив, що побиття інсценовано самим Нестором Шуфричем. Працівники МВС встановили 14 осіб, причетних до інциденту, один з учасників Микола Доценко безслідно зник. Проте, згодом стало відомо, що Микола Доценко вирушив у зону АТО, не попередивши нікого.

Регіональне коріння

 

Ще минулого року наприкінці вересня ЗМІ вирішили поритися в інформації про "опблоківців" і розпитати , чим же вони відрізняються від регіоналів.

Попри заяву керівника Партії регіонів Бориса Колеснікова про відмову від участі у виборах, більшість знакових фігур, які там донедавна лишались, балотуватимуться за списком "Опозиційного блоку".
Частина колишніх представників партії влади балотуються на парламентських виборах у списку партії колишнього замглави ПР Сергія Тигипка "Сильна Україна". Пан Тигипко до останнього проводив перемовини з "Опозиційним блоком" про спільний похід на вибори.
Борис Колесніков заявив ВВС Україна, що відмовився від будь-якого формату участі у виборах.
Трійку виборчого списку "Опозиційного блоку " очолили колишні обличчя Партії регіонів Юрій Бойко, Олександр Вілкул та Михайло Добкін.

Складні перемовини

На початок виборчої кампанії соціологи давали Партії регіонів близько 2% голосів, "Сильній Україні" близько 5%, а Партії розвитку України, яка також була суб’єктом перемовин, – не більше 1%.
Перемовини про склад "Опозиційного блоку" йшли дуже складно.
Як заявив Сергій Тигипко, учасники перемовин пропонували йому очолити новий проект, проте він відмовився.

"Але у тому блоці люди заплямовані корупцією і, м'яко кажучи, непатріотичні",

– пояснив своє рішення ВВС Україна на з’їзді "Сильної України" Сергій Тигипко.

"Ніхто там ні про яку корупцію не говорив. Сторони не зійшлись тільки в одному – пан Тигипко наполягав, щоб всі увійшли в "Сильну Україну", але інші учасники перемовин наполягали на створенні окремого майданчика",

– виклав ВВС Україна свою версію подій Борис Колесніков.

Ще 9 вересня Партія регіонів та Партія розвитку України, яку створили колишній представник президента в парламенті Юрій Мірошниченко та колишній заступник глави адміністрації президента Віктора Януковича Сергій Ларін, провели форум "Опозиційного блоку".
Тоді ж пани Ларін та Колесніков озвучили намір спільно піти на вибори.
На 14 вересня було заплановане проведення з’їзду "Опозиційного блоку", на якому планувалось представлення виборчого списку новоутворення.
Проте зранку 14 вересня Борис Колесніков зробив заяву про те, що Партія регіонів брати у участь у виборах не буде, а її представники натомість створять свій опозиційний уряд.
Це рішення стало несподіваним для партнерів, початок з’їзду "Опозиційного блоку" перенесли на годину, а коли Сергій Ларін все ж прибув, то не зміг пояснити поведінку колег.

"Я сам тільки дізнався про хід Партії регіонів, будемо вирішувати", – заявив він журналістам.

Сергій Тигипко взяв другим номером "Сильної України" Валерія Хорошковського.
Виборчого списку "Опозиційний блок" тоді так і не затвердив.
Наступного дня свій з’їзд провів Сергій Тигипко, у виборчому списку якого з’явились Валерій Хорошковський, екс-регіонали Олександр Волков, Микола Джига, Святослав Піскун та низка інших колишніх депутатів з ПР.
При цьому співрозмовники ВВС Україна у "Сильній Україні" до останнього чекали появи у списку ще одного відомого політика. Але він, врешті, опинився на високому місці списку "Опозиційного блоку".
Хоча останнім днем подачі до ЦВК кандидатів у депутати від партій був понеділок 15 вересня, "Опозиційний блок" зумів оприлюднити свій список тільки 21 вересня.
Спочатку презентацію списку анонсували на четвер 18 вересня, проте в останній момент скасували, потім захід планувався на п’ятницю, але теж безрезультатно.
Нарешті список партії представили, просто оприлюднивши його на сторінці партії у Facebook.

Список

№1. Юрій Бойко. Екс-віце-прем'єр-міністр України в уряді Миколи Азарова. За часів правління Януковича асоціювався з угрупованням РосУкрЕнерго – проросійського крила в Партії регіонів (Бойко, Льовочкін, Фірташ) на противагу до групи "старих донецьких" (Азаров, Клюєв, Рибак і т.д.). У ЗМІ в останні роки найчастіше фігурував в контексті "вишок Бойка" – багато писали про те, що вишки для вид­обутку нафти і газу на Чорноморському шельфі обійшлися бюджету України в $ 400 000 000 кожна, тоді як реально за них заплачено постачальникам по $ 220 млн. У Бойко багата трудова біографія у владі – в 2002-2003-му роках він займав пост голови правління Нафтогаз України, з 2003 по 2005-й – працював заступником міністра палива та енергетики, встиг взяти участь в опозиційному блоці "Не Так!" на чолі з Віктором Медведчуком на парламентських виборах 2006 року. Незважаючи на програш блоку Бойко в серпні 2007 року був призначений міністром палива та енергетики в уряді Віктора Януковича при президенті Вікторі Ющенку. З 2007 по 2014 рік був членом Партії регіонів, працюючи з бер­езня 2010 по лютий +2014 віце-прем'єр-міністром. Також навіщось балотувався в президенти в 2014 році. Опоненти стверджують, що тільки для того, щоб отримати кандидатський імунітет. Втім, справа екс-глави НАК Нафтогаз Бакуліна показує, що ГПУ, якою керував Віталій Ярема, поки безпечна для ветеранів українського газового ринку.

№2. Олександр Вілкул. Людина Ріната Ахметова, азарівський віце-прем'єр. У телеефірах намагається відхреститися від кривавого шлейфу Януковича. Адже був період, коли Вілкул навіть всерйоз претендував на пост прем'єр-міністра і конкурував за цей пост з Сергієм Арбузовим. Взагалі Вілкул – регіонал змалечку. Його батько – екс-мер Кривого Рогу Юрій Вілкул, яскравий представник спільноти, яка у свій час називалося промислово елітою південного сходу і в 2000-х сформувалася в Партію регіонів. Напевно тому для Олександру Вілкулі з дитинства "готувалося крісло, в яке він сяде". З 23-х років одразу після ВУЗу Вілкул обіймав керівні посади на металургійних підприємствах, поки в 2004 році не очолив одну з найважливіших ланок бізнес-імперії Ріната Ахметова – ВАТ Північний гірничо-збагачувальний комбінат (Кривий Ріг) та ВАТ Центральний ГЗК. Далі була політика – в 2006 і 2007 роках Вілкул двічі побував народним депутатом від Партії регіонів (обидва рази під №59 у списку). Після перемоги Януковича на виборах президента в 2010 році Вілкул був призначений головою Дніпропетровської ОДА. З грудня 2012-го по лютий 2014 го працював віце-прем'єр-міністром України.

№3. Михайло Добкін. Екс-мер Харкова і губернатор Харківської області пройшов в політиці весь шлях від фарсу до трагедії і знову до фарсу – від смішного передвиборчого відео з "по-дебільному" написаним текстом, до публічного заохочення дій штурмових загонів "тітушек" і каральних акцій "Беркута" під час Майдану. Близький друг і соратник прикутого нині до інвалідного крісла мера Харкова Геннадія Кернеса. Через те, що Харків взимку минулого року перетворився на столицю антимайдану і базу тітушек, місцевих бандитів народний фольклор прозвав не звичним словом "гопники", а "допнікі і гепнікі". Після втечі Януковича Добкін і Кернес спробували було організувати якийсь "Український фронт південного сходу", але на щастя, послухавши дружнім радам групи Коломойського, залишили цю затію.

Добкін балотувався в президенти в 2014 році від Партії регіонів і зазнав краху разом з партією у вигляді трьох відсотків голосів. Тепер він у п'ятірці Опозиційного блоку. За словами колишнього регіонала Інни Богословської – весь креатив, який виходив і виходить від пари Добкін-Кернес, розроблявся у Кремлі. Конкретніше – радником Путіна Владиславом Сурковим. Після Майдану Добкін проходив за кримінальною статтею за замах на територіальну цілісність України, але 30 серпня 2014-го справу було закрито ГПУ через відсутність доказів.

№4. Вадим Рабинович. Єдиний не регіонал у верхній частині списку і, очевидно, тому – основний медіа-спікер Опозиційного блоку. Бізнесмен і співголова Європейського єврейського союзу Вадим Рабинович давно не світився в політиці. Вперше він брав участь у виборах президента України в 2014 році, на яких набрав 2,5% голосів. Результат можна вважати успішним, особливо якщо відзначити, що Рабинович обійшов на виборах, наприклад, Олега Тягнибока. Після тих виборів він створив партію Центр, яка влилася в Опозиційний блок. Навіщо обережному Рабиновичу знадобилася компанія соратників Януковича – незрозуміло. Сам же він стверджує, що мав пропозиції від різних політичних сил, але пішов в опозицію, оскільки, за його словами, країні потрібен діалог, а не війна. Відзначимо, що в 1995 році Рабинович став одним із засновників телеканалу 1 + 1, пізніше обіймав посаду президент компанії "CN-Столичні Новини", власником телеканалу "News One", президентом футбольного клубу "Арсенал" (Київ) і багатьох інших активів.

№5. Олексій Білий. Народний депутат VII скликання, пройшов у Раду по округу №58 у Донецькій області. Топ-менеджер Рената Ахметова – очолював підприємство "Азовсталь", що входить в структуру СКМ. 16 січня голосував у Раді за диктаторські закони, що обмежують права людини, які мало не перетворили Україну на поліцейську державу і спровокували перехід Майдану до кривавої розв'язки.

№6. Сергій Ларін. Екс-заступник голови Адміністрації президента – Сергія Льовочкіна. Ще раніше очолював Кіровоградську ОДА – з квітня 2010 по січень 2013-го. Народний депутат чотирьох скликань. У Партії регіонів Ларін з 2002 року – на момент виборів IV скликання він входив до списку блоку “ЗаЄду” від цієї партії. Надалі проходив у раду вже за списками Партії регіонів, не світячись попереду – в 2006 і 2007 роках він став депутатом з 65-го місця в списку. До своєї кар'єри регіонала Ларін був у ще одному проекті влади – НДП (Народно-демократична партія). На президентських виборах-2 014 недовгий час очолював штаб кандидата Сергія Тігіпка, але у квітні покинув його. Але не покинув Льовочкіна.

Після втечі Януковича Ларін спільно з Юрієм Мірошниченком очолили новий проект – Партію розвитку України, яку в ЗМІ назвали проектом Льовочкіна.

№7. Нестор Шуфрич. Політик, що не потребує особливого представлення. Фігурант багатьох скандальних епізодів політичного життя, до прикладу , коли не так давно Шуфрича побили біля стін одеської облдержадміністрації. Шуфрич неодноразово був головою МНС і завжди був одним з основних спікерів будь-яких партій, в яких перебував. А їх було всього дві – СДПУ (о) Медведчука і Партія регіонів Януковича. Голосував за диктаторські закони 16 січня. Намагався бути посередником у переговорах з бойовиками ДНР. Шуфрич – давній соратник ще одного колишнього глави Адміністрації президента – Віктора Медведчука, який припадає кумом Володимиру Путіну. Колишньої зв'язку з Медведчуком Шуфрич не втратив, що підтвердилося після того, як на переговорах з Кучмою і бойовиками ДНР з'явилися ці два проросійських політика.
Крім того, Нестор Шуфрич – бізнесмен і заможна людина. За даними Forbes, він досі володіє 25% акцій компанії Нафтогазвидобування, якою раніше володів цілком спільно зі своїм партнером Миколою Рудьковським. У грудні 2013 року Ренат Ахметов викупив у них контрольний пакет компанії. Стан Шуфрича оцінюється українським Forbes в $ 195 млн. Крім того, 7-й номер Опозиційного блоку є власником ужгородського футбольного клубу "Говерла". Батьки Шуфрича мають відношення до півтора десятків компаній в Закарпатті.

№8. Наталія Королевська. Двічі народний депутат від БЮТ – зробила собі ім'я як захисниця малого та середнього бізнесу і претендувала на роль "другої Тимошенко". Свій відхід з Батьківщини в 2012 році Королівська пояснила тим, що керівництво партії змінило стратегію лідера, а тому країна потребує якісно нової опозиційної сили. "Новою силою" стала партія Україно – Вперед !, після програшу якої на виборах Королевська оперативно стала міністром соціальної політики в кабміні Азарова і з тих пір ділила з іншими соратниками Януковича відповідальність за все, у що обійшовся країні його режим.

Сім'я Королевської має відношення до ряду бізнес-активів. Серед них називають Луганськхолод (ТМ Королівське морозиво), агентство МС-Груп (охоронні послуги), Медіа Інжиніринг Груп (радіо "Скайвей" і "Реальна газета"), Агромета (розведення худоби і вирощування сільгоспкультур), Холодінвест (виробництво заморожених напівфабрикатів), Мета Інвест Груп (оптова торгівля), Компанія Мета (оптова торгівля паливом). Інтереси чоловіка пов'язують з вугільною галуззю (у Луганській та Львівській областях). У 2008 році активи сім'ї Королевської журнал "Фокус" оцінив у $ 243 млн. У 2011-му Королевська в інтерв'ю ЛІГАБізнесІнформ заявила, що її бізнес влада зруйнувала, чоловік згорнув проекти в Україні. Офіційного підтвердження виходу сім'ї Королевської з бізнесу немає.

№9. Тетяна Бахтеєва. Народний депутат України, голова комітету з охорони здоров'я. У Раді з 2002 року — і завжди від Партії регіонів. Довірена особа Ріната Ахметова і Бориса Колесникова. ЗМІ повідомляли, що Бахтеєва та її родина подружилися з сім'єю Ахметова через його нібито родича і нареченого дочки – Тимура Валітова. Також її називають особистим лікарем Ахметова. Бахтеєва голосувала за диктаторські закони 16 січня.

За даними ЗМІ у сфері інтересів і під контролем Бахтеєвої знаходяться більше 22 компаній, які постачають медичне обладнання та витратні матеріали, яким часто вдавалося вигравати різні тендери в цій сфері.

№10. Микола Скорик. Екс-глава одеської облради (2006-2010). Під час президентства Януковича Скорик працював у Криму в урядах Анатолія Могильова та Василя Джарти на посаді міністра фінансів. Також нетривалий час очолював Одеську область. ЗМІ називають Скорика політиком з орбіти Сергія Льовочкіна.

№11. Вадим Новинський. Другу десятку Опозиційного блоку відкриває російський бізнесмен з українським паспортом кількарічної давності Вадим Новинський. Власник компанії Smart-холдинг, доларовий мільярдер, що став в 2013 році народним депутатом по мажоритарному округу на довиборах у Севастополі. Агітувати за Новинського в Крим тоді приїжджав сам президент Віктор Янукович, який у травні 2012 року видав громадянину РФ Новинському український паспорт "як особі, яка має визначні заслуги перед Україною". Недосвідченим політикою обивателям Новинський може бути відомий як людина, до якої на відео часів Майдану звертаються зі словами "  с * ка православна" – після розстрілу Майдану.

 Новинський – відомий церковний меценат, точніше – меценат і спонсор проросійського крила УПЦ МП, традиційно вибудовує свою духовно-моральну лінію з оглядкою на Москву. Імовірно, за допомогою Новинського Опозиційний блок може розраховувати на допомогу у виборах залишилася в прокремлівської колії частини московського патріархату.

Бізнес-активи Новинського оцінюються Forbes в $ 1,4 млрд доларів. Голосував за диктаторські закони 16 січня.

 

 

№12. Сергій Льовочкін. Один з головних архітекторів режиму Януковича. Екс-глава Адміністрації президента, співвласник телеканалу Інтер. Пішов у відставку напередодні прийняття законів 16 січня. При Януковичі Льовочкіна зараховували до проросійського угруповання Росукренерго, а також говорили, що у Льовочкіна є виключне право формувати порядок денний президента і список його візитерів, що наділяло його практично безмежною владою. Після втечі Януковича стали говорити, що Льовочкін, уникнувши переслідування з боку нової влади, намагається закріпитися в новому форматі політики за допомогою своїх "ручних" партій, підконтрольних громадських активістів та окремих відомих політиків радикального спрямування. Ставлеників Льовочкіна журналісти відшукують в різних передвиборчих списках, але чи буде балотуватися він сам, до останнього часу залишалося загадкою. Тепер же загадкою залишається, чому Льовочкін при своїх зв'язках не зумів домовитися по якомусь затишному мажоритарному окрузі без конкурентів, а віддав перевагу ризикувати в списку Опозиційного блоку.

№13. Юрій Воропаєв. Народний депутат від Партії регіонів. Глава парламентського комітету з питань промислової та інвестиційної політики. Людина Ахметова, колишній глава юридичного департаменту групи компаній СКМ. У Раді скликання значився відповідальним за безпеку бізнес-імперії Ахметова від законодавчих несподіванок. Простіше кажучи, Воропаєв повинен був блокувати всі неугодні колишньому господареві Донбасу законодавчі ініціативи. Голосував за диктаторські закони 16 січня.

№17. Юлія Льовочкіна. Народний депутат, сестра екс-глави АП Сергія Льовочкіна. Мабуть, цей факт говорить про неї більше, ніж про законодавця. У Раду нинішнього скликання Льовочкіна фактично без конкуренції потрапила по мажоритарному округу в кримській Феодосії. Голосувала за диктаторські закони 16 січня.

№20. Юрій Мірошниченко. Найсентиментальніший з нинішнього покоління політиків. Екс-представник президента Януковича в Раді і його адвокат на всіх телешоу того періоду. Мірошниченко останнім часом запам'ятався сльозами нібито каяття в телеефірі після розстрілів на Майдані, втечі Януковича, а також тим, що його ледь не побили (за іншими даними, йому все ж дісталося) біля будівлі парламенту. Один з офіційних засновників Партії розвитку України. Голосував за диктаторські закони 16 січня.

№21. Дмитро Колесников. Екс-голова Дніпропетровської ОДА, екс-глава Держагентства з управління державними корпоративними правами та майном, екс-міністр промислової політики в уряді Азарова.

№22. Михайло Папієв. Екс-міністр праці та соцзахисту в уряді Януковича, під час президентства Януковича – губернатор Чернівецької області.У минулому один із функціонерів СДПУ (о) Віктора Медведчука.

№24. Юрій Павленко. Розчарування помаранчевої революції. Наймолодший міністр першого Кабміну Тимошенко, екс-міністр у справах молоді та спорту, губернатор Житомирської області в часи Ющенка, член президії Нашої України – аж до періоду її морального розкладання, народний депутат трьох скликань. У 2011 році, як би сказали романтично налаштовані революціонери "встав на темну сторону сили" – погодився на посаду уповноваженого президента України з прав дитини. Поступово дійшов до місця в Опозиційному блоці поруч із Шуфричем, Льовочкіним і Новинським.

№33. Олександр Волков. "Директор парламенту" часів Леоніда Кучми і таємний депутат-мажоритарник при Януковичі. Заступник бюджетного комітету в Раді. З найбільш запам'яталися дії в VII скликання – голосування за диктаторські закони 16 січня.

І інші офіційні особи

Окремо назвемо не названих вище,але тих, хто йде на вибори у складі Опозиційного блоку народних депутатів минає скликання і хто голосувава за диктаторські закони 16 січня.

№18. Іван Мирний – член комітету Ради з питань євроінтеграції. У 2012 році був 79-м номером передвиборчого списку ПР;

№23. Олександр Долженков – до виборів 2012 року він був маловідомим юристом з Черкас, в Раду пройшов під №71 списку Партії регіонів. Член комітету з питань митної та податкової політики.
№26. Олександр Нечаєв – член комітету Ради з питань промислової та інвестиційної політики. У 2012 році став депутатом по кримському мажоритарному округу №9.

№29. Олександр Коваль – секретар парламентського комітету з питань підприємництва. Був обраний в 2012 році в Луганському окрузі №111.

№32. Вілен Шатворян – член комітету Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. №69 у передвиборчому списку Партії регіонів-2012. Глава Союзу вірмен України і приятель Віктора Януковича-молодшого.

№34. Ірина Горіна – член комітету з питань економічної політики. Обралася в 2012 році по округу №171 у Харкові. Теща Олеся Довгого.
№39 Павло Корж – колишній топ-менеджер в структурі СКМ Ріната Ахметова. У 2012-му пройшов у Раду за списком ПР під номером 66. Член комітету з питань паливно-енергетичного комплексу.

Опозиційний блок чи просто друга назва ПР?


За матеріалами news.liga.net, bbc.com