d

Я знаю значно більше про тіньові сторони цієї справи. На жаль, людина, яка знала ще більше і перед смертю розповіла низку приголомшливих фактів, загинула на Сході. Її звали Василь Кіндрацький, мій колега за фахом і боєць батальйону «ОУН». З ним ми їхали в Піски, і від нього я вперше почув не тільки феєричні свідчення, а й гірку правду про АТО. Тоді в лютому він приїхав до Львова і здивував фразою: «Це люди «Кобри». Вони вже не в батальйоні. І комбат «ОУН» Микола Коханівський сказав: «Ми їх захищати не будемо». А потім пояснив, чому. Через брак прямих свідчень, не можу говорити про все. Тому нехай говорять лише факти.

Отже, 22 лютого 2015 року, близько 3:30 ночі, у Львові за адресою: пл. Ринок, 1 КОЛИШНІ бійці батальйону «ОУН» Михайло Марзак, Віктор Жикол, Володимир Мазорчук та Олег Мірошник (вони ж «Мішаня», «Несмачний», «Фашик» та «Морячок»), які до того брали участь у бойових діях у селі Піски Донецької області, а напередодні прибули до Львова, зробили пропозицію таксисту Тарасові Маковецькому БЕЗКОШТОВНО підвезти їхню четвірку в потрібне місце. Той відмовився. Розпочалася активна фаза конфлікту. Таксиста побили і заподіяли йому різані рани обличчя і кисті. Як згодом стверджували вже звинувачувані, Маковецький намагався застосувати до них «монтувалку». Випадковими свідками побиття таксиста стали начальник відділу протокольних заходів Львівської ОДА Тарас Олійничок і капітан Львівської СБУ Валентин Будько. Їхня спроба відновити статус-кво і погрози викликати міліцію завершились вельми несподівано: таксист утік, а четвірка хоробрих екс-воїнів АТО завдала Олійничку і Будьку ножами або ножем (згодом міліція вилучила,  лише один багнет-ніж) декілька  наскрізних пошкоджень легень із крововиливами і пошкодженням діафрагми, рвану рану грудної клітки, колото-різані рани голови і тулуба. Обидва потерпілі дивом вижили. Зробити експертизу, СКІЛЬКИ САМЕ було ножів у нападників, неможливо, бо таку експертизу призначають тільки в разі наявності ТРУПА. І потерпілі, і ті, хто їх порізав, у момент конфлікту були напідпитку. За кілька хвилин прибульців із Пісків затримали працівники міліції. Усі ці події зафіксувала камера ві-деоспостереження.

Наступного дня екс-бійців бату «ОУН» суд узяв під варту, і вони рік пробули у Львівському СІЗО, не даючи жодних показів, при цьому вказавши на часткове визнання своєї вини. Їм інкримінували ст. 296, ч. 4 ККУ («групове хуліганство, скоєне з особливим цинізмом з застосуванням зброї») і ст. 121, ч. 2 («нанесення тяжких тілесних ушкоджень, вчинене групою осіб»).

Чергове судове засідання було призначено на 19 лютого 2016 року. Мали розглядати клопотання прокурора Грицишина про продовження строку тримання під вартою на термін 60 діб та клопотання захисників обвинувачених  про зміну запобіжного заходу. Попри блокування суду групою активістів, які вимагали «волі для добровольців», скандуючи «Добровольці не злочинці!» (як писав «Вголос», батько підсудного Марзака, дивлячись на прокурора, російською цитував Булгакова: «В белом плаще с кровавым подбоем, шаркающей кавалерийской походкой, ранним утром 14-го числа весеннего месяца нисана в крытую колоннаду между двумя крыльями дворца Ирода Великого вышел прокуратор Иудеи Понтий Пилат»), суддя-біженка з Донецька Катерина Котельва все ж затвердила ухвалу про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою. Після цього активісти заблокували лавками зал судових засідань, висунувши умови щодо негайного перегляду проголошеної ухвали, її скасування та зміни запобіжного заходу на такий, якого просили адвокати обвинувачених. Усі учасники дійства в камуфляжах, шевронах, нашивках і з патріотичною символікою робили селфі та активно знімали відео.

Окрім інших координаторів, цією акцією керував батько одного з обвинувачених Іван Марзак. В сина Марзака міліціонери й вилучили багнет-ніж, і саме він, за твердженнями потерпілих, завдав їм найбільшу кількість ударів цим ножем. Коротко про Івана Марзака.

Іван Марзак — це люстрований, колишній голова Комінтернівської державної районної адміністрації Одеської області та районної ради цього ж району, голова місцевого осередку Партії регіонів, фігурант декількох кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданням земель та бюджетних коштів в Одеській області, ревний прихильник політики Віктора Януковича, а на цей час помічник народного депутата України Едуарда Матвійчука — колишнього одіозного губернатора Одеської області. За даними громадських активістів м. Одеси, зокрема спільноти «Євромайдан Одеси», Іван Марзак посідає п’яте місце у чорному списку сепаратистів Одеської області, оскільки особисто відправляв автобуси з «тітушками» до м. Києва (один із таких автобусів сплили в Черкаській області) в період 2013-2014 років, а також, як вказали активісти: «Активно чекає Путіна». Мережа інтернет переповнена відеороликами, статтями, виступами місцевого населення, громадських діячів та місцевих активістів, які повідомляють про антидержавну поведінку п. І. Марзака, його корупційну діяльність, а також безпосередню причетність до подій у м. Одеса, що сталися 2 травня 2014 року, коли він посилав бюджетників мітингувати на Куликове поле. 



Близько 18:00 учасники блокування залу судових засідань усе-таки надали можливість судді та секретарю засідань покинути зал, з умовою, що ті повернуться. Але суддя до залу більше не поверталась. Правоохоронці, присутні в залі, у хід подій не втручались. Взагалі. Багато громадян, які брали участь у цій акції, були мешканці Закарпатської області та міста Києва. Згодом екс-регіонал Іван Марзак та ще декілька осіб відбули до приміщення прокуратури Львівської області, де, як вони стверджували згодом, мали розмову з прокурором Львівської області — паном Романом   Федиком (https://www.youtube.com/watch?v=p_JsHSYz46g). 

sud2

О пів на першу ночі  Іван Марзак повернувся в зал судових засідань, подякував активістам за участь у блокаді, дозволив їм розблокувати приміщення та повідомив, що між ним та прокурором Львівської області ДОСЯГНУТО ДОМОВЛЕНОСТІ, що засідання по справі буде відбуватись 22 та 23 лютого 2016 року, обвинувачені почнуть надавати покази, натомість їм змінять запобіжні заходи (до речі, всі четверо підсудних — не львів’яни. Двоє — одесити, один киянин та один із Ніжина), покарання буде умовним, а тому 24 лютого 2016 року, вони зможуть забрати обвинувачених додому. Процитую уривки з виступу, оприлюдненого на ютубі: «На противагу тиску есбеушників та іншої мразі з понеділка ми вступаємо в процес — наші хлопці починають давати покази», «В середу ми забираємо хлопців додому», «Ми були почуті — всі наші хлопці мають право на те, що якщо вирок і буде, то він буде УМОВНИЙ».  Все так і сталося. 

Тепер низка запитань. Лише запитань. Без жодних характеристик та емоцій. 
Навіть на війні люди, які беруть в ній активну участь відповідають за СКОЄНІ ЗЛОЧИНИ, і коли група заїжджих підпилих молодих людей у мирному місті, у центрі Львова, завдає ножами важких поранень двом місцевим мешканцям і кидає їх на вулиці стікати кров’ю — це ПОБУТОВА бійка? Чи вияв патріотизму? І хіба участь в АТО — це індульгенція для скоєння злочинів, яка закріплена законодавчо? Якщо комусь із підсудних не надають медичну допомогу, чи він нікого не бив, а сидить за ґратами — це повинно бути негайно виправлено, але ухвалювати ці рішення треба в правовому полі, а не на чува-чі, чи не так? Коли суд продовжує термін утримання під вартою на 60 діб, а потім, після перемовин екс-регіонала і поводиря одеських «тітушок» із ПРОКУРОРОМ області Романом Федиком (а доказом їхніх ДОМОВЛЕНОСТЕЙ є слова прокурора в суді: «Зміна запобіжного заходу? На розгляд суду…»), докорінно змінює своє ж рішення — це хіба не дискредитація усієї судової системи, від якої очікують СПРАВЕДЛИВОСТІ, а не підлаштування під певну політичну ситуацію? Що цікаво, відповіді на ці риторичні запитання усі прекрасно знають. Але ВДАЮТЬ, що ні…

Віктор Андрійчук, начальник УСБУ у Львівській області: «Наша структура не втручається у перипетії перебігу цього судового процесу, хоча одним із потерпілих є наш співробітник. Не втручаємось саме через те, щоб нас не звинуватили у тиску на суд».

Роман Федик, прокурор Львівської області: «У мене справді була зустріч у присутності депутатів Львівських обласної і міської рад. Головне питання стояло так: як розблокувати роботу суду. Вислухавши сторони, я сказав юристам, що вони обрали неправильну тактику захисту: підсудних  звинувачують у скоєнні тяжких злочинів, а вони мовчать. Ми дійшли до певних компромісів. Але про зміну жодного запобіжного заходу не йшлося».

   Микола Коханівський, комбат «ОУН»: «Це справді колишні бійці батальйону «ОУН» і до них як до солдатів я претензій не маю. Вони поїхали на ротацію і там скоїли інкриміновані їм вчинки. Ми не захищаємо їх через те, що в їхніх діях нема жодної політики — це чистий кримінал».

   З офіцером СБУ Валентином Будьком мені переговорити не вдалося. Нині він виконує свій службовий обов’язок у зоні АТО…

 

 

 

Микола САВЕЛЬЄВ