Кожен час має свої віхи і знакові події. Ознакою нинішнього часу є проголошений курс на реформи. Проголосили, та і «Уперед!». Але чи вперед, чи на місці чи далеко-далеко назад – варто розібратися.

Та і взагалі за цими гаслами-піаром-демагогією слід з’ясувати що таке реформи і для чого вони?

Питання не риторичні. Адже реформи задумувались, а тим паче широко проголошувалися, як шлях і механізм вдосконалення суспільних моделей, що в свою чергу, матиме наслідком покращення умов життя усіх і кожного, або більшості наших громадян.

Великим розчаруванням навіть для найоптимістичнішої частини населення країни, стала нездоланна розбіжність між розмовами про реформи та реальними результатами реформ, яких, у кращому випадку – немає, а в гіршому випадку – є з величезним мінусом.

Сумним жартом часу є афоризм «реформи рухалися шаленими темпами, але.. не в ту сторону».

Не потрібно довго аналізувати або шукати приклад –за два роки розмов про реформи і їх реалізації, важко знайти бодай якісь приклади ефективного їх втілення, не кажучи вже про реальні, видимі результати.

Але, навіть між неефективними і непрофесійними, є відверто деструктивні, соціально –злочинні.

Так, питання реформування інституту примусового виконання рішень обговорювалося постійно.

Процес стягнення боргів був юридично не досконалим і являв собою «перебудову на марші», оскільки сформувався в самостійну галузь лише в 2000- х роках. За кількістю внесених змін до закону «Про виконавче провадження», цей закон може конкурувати з іншими лідерами.

І ось – реформа! Придивимось пильніше.

Жодної зміни механізму виконання рішень революційними новаціями не передбачено. Усе, що було «поганим» успішно імплантовано у новий закон.

Коротко кажучи, основною ідеєю «нового підходу» є МОТИВОВАНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ.

Постає просте, логічне і очевидне питання : «а «нереформованих» виконавців мотивувати не пробували?» Чи потрібно суспільству погодитись назвати реформою, зміну в оплаті праці виконавців, які працюючи на державу отримують менше 2-х тисяч гривень у місяць(в середньому), а ставши приватними, зароблятимуть набагато більше? Важко і не потрібно називати такі жонглювання реформами. Поряд з цим,у цій «невеличкій відмінності» великі ризики не пояснені громадянам: Міністерство юстиції України, як головний автор цієї «геніальної ідеї», не міняючи механізм виконання на законодавчому, особливо правовому рівні, вводить лише матеріальні стимули працювати ефективніше. Саме тому, в суспільстві вказана новація отримала назву «узаконеного рекету». Нічого спільного з комплексною реформою процесу виконання або системи виконання вказані піар-акції немають.

«Реформатори» не врахували, що населення тотально зубожіло і варто продумати законодавчі механізми захисту прав цих знедолених людей, а не введення «мотивованих» виконавців, які будучи матеріально заохочені, так би мовити, виконають усе.

Про які механізми захисту йдеться? Закон, як і попередній, передбачає можливість звернення стягнення на єдине житло особи, якщо борг за виконавчим документом становить суму більшу, ніж 10 розмірів мінімальної заробітної плати. Тут «реформування» не торкнулося. Раніше це була сума близька 10 тисяч гривень. Тепер це близько 14 тисяч гривень. Легко бачити, мінімальна зарплата зросла не так суттєво, як інші ціни, які збільшилися у 7-8 разів у випадку комунальних тарифів.

Зазначена сума боргу, при нинішніх тарифах, ризикує виникнути у великої кількості наших співвітчизників за місяць- два. Закон не передбачає винятків ні для багатодітних сімей, ні для одиноких чи людей похилого віку, ні для інвалідів. На законодавчому рівні такі соціальні запобіжники відсутні, як такі.

Тому, зустрівшись у нерівному двобої «мотивований» виконавець і незахищений законом боржник, громадянин неминуче зазнає поразки, опинившись на вулиці в статусі безхатченка.

Дуже оптимістично, а насправді наївно і непрофесійно, виглядають коментарі та запевнення з вказаного приводу Міністра юстиції України Павла Петренка, який запевняє, що без рішення суду не можливо забрати житло.

(«Жилье за неуплату коммуналки отбирать не будут» correspondent.net 19 августа).

Апріорі мова йде про те, що в процесі виконання рішень суду про стягнення боргів, а при такому рівні тарифів, їх виникнення має високі ризики та значні масштаби, громадяни залишаться без єдиного житла при наявному боргу в сумі близько 14 тисяч гривень, що, з урахуванням високих цін на комунальні платежі може статися всього за кілька місяців.

Запевнення Міністра юстиції в тому, що таких боргів не виникне, бо їх компенсують через механізм субсидій – не більше, як підміна понять. Адже, якщо особі призначена субсидія, яка покриває комунальні платежі і борги не виникають, то ця частина громадян взагалі не є предметом обговорення проблеми виконання рішень суду про стягнення (в тому числі) боргів за комунальні послуги.

Громадськість фахово досліджує вказану проблематику та привертає увагу, експертного середовища, законодавчого органу, влади до запобігання можливим негативним соціальним наслідкам.

Адже, такі величини, як 10 розмірів або мінімальна заробітна плата в контексті наведених норм закону, є доволі умовні категорії і нічим об’єктивно не обгрунтовані. Слід суспільно-відповідально та зважено встановити вказані величини, які мають своїм змістом позбавлення єдиного житла наших громадян або захист від цього.

Тривожним і невідкладним є те, що збігаються кілька, здавалося б, очевидно не пов’язаних між собою обставин: стрімкий ріст цін і особливо комунальних тарифів, падіння курсу гривні і фактично незмінний рівень заробітної плати, що в рази зменшує платоспроможність населення, збереження в новому законі старої норми, яка встановлює законодавчий захист від позбавлення житла на попередньому рівні та введення в дію закону, що дає старт «мотивованим» виконавцям. Усе наведене в своїй сукупності і є підставою, яка змушує піднімати на поверхню та пропонувати шляхи запобігання масштабним посяганням або і самим порушенням прав наших співвітчизників.

До вирішення та врегулювання цих правових ризиків, неприпустимо, під гаслами реформ, запроваджувати непродумані, неузгоджені, схоластичні закони, які не спрямовані на покращення життя, носять очевидний антинародний характер, яким є закон про впровадження інституту приватних виконавців.