Анкара, якщо зважиться на участь в сирійській авантюрі, матиме реальні шанси досягти своїх цілей стосовно Росії та ісламістів. Але не щодо курдів.
Щорічний прогноз аналітичної компанії Stratfor, це, звісно, навіть не пророцтво Нострадамуса, і випадки, коли він розходився з реальністю, історія знає. Втім, чітке й аргументоване уявлення про тренди міжнародної політики цей документ дає.
Природно, що особливий інтерес викликав цього року викликав розділ прогнозу про непрості російсько-турецькі стосунки. Картина в аналітиків Stratfor вийшла не те щоб апокаліптична – але вельми похмура. На їхню думку, російсько-турецький конфлікт впродовж наступного року тільки загострюватиметься. На додачу до збитого літака та інших неприємних епізодів недалекого минулого, Анкара, вважають експерти, вирішить спробувати себе в ролі регіонального лідера – і введе війська в Сирію. Принаймні, в її північну частину. А заодно – спробує наростити свою присутність в північному Іраку. Намагаючись при тому не тільки розтрощити близькі до своїх кордонів анклави Ісламської держави, але й зриваючи плани Кремля стосовно "єдиної і неподільної Сирії" під крилом Асада. Ну і псуючи життя надміру активним курдам на додачу.
Подібні дії, на думку аналітиків, неминуче загострять протистояння між Туреччиною та Росією. Остання і рада би уникнути такого розвитку події – але просто піти з Сирії і покинути Асада напризволяще вже не може. Крім того, в Stratfor попереджають, що залученість Росії в сирійський конфлікт зростає і це може призвести до "розповзання" її початкового завдання в регіоні і необхідності вирішувати занадто багато завдань одночасно.
Подібний прогноз звучить, схоже, навіть занадто оптимістично. Бо російська спроба вплинути на ситуацію в Сирії за умов заходу туди Туреччини, перетворюється на фарс.
Схоже, плануючи операцію, в Кремлі вважали, що мають справу з балансом сил, злегка вплинувши на який за допомогою авіації та спецназу, зможуть поступово схилити шальки терезів на користь Асада. За майже три місяці стало зрозуміло, що фокус не спрацьовує – війська Асада виснажені, а Іран не поспішає активно брати участь в процесі. Хоча б для того, щоб не нарватись на чергові санкції, щойно позбувшись попередніх.
В разі ж заходу Туреччини в окремі регіони Сирії – особливо при публічній відмові від ідеї піти далі і "взяти все", жодна зі сторін конфлікту, за винятком цілком божевільних ісламістів, не наважиться навіть пробувати всерйоз протистояти туркам. Звичайно, будуть дипломатичні демарші Асада, обурення Чуркіна на Радбезі й чергова хвиля істерики в російській пресі. Але сказати, що все це якось надто лякає Ердогана, поки що не можна.
Бо в Туреччини, на відміну від всіх інших сил, що беруть зараз участь в конфлікті, є одна принципова відмінність. Гігантська як для цього регіону сухопутна регулярна армія. І доставка резервів до ймовірного театру воєнних дій на півночі Сирії займатиме не місяці й не тижні – а години, в гіршому випадку – дні. Протиставити цьому аргументу не може нічого ні Асад, ні Росія. Особливо за умови контролю Анкари над Босфором і Дарданеллами.
При тому навіть Ісламська держава не становить для Туреччини серйозної небезпеки. Всі попередні перемоги ісламістів базувались на двох факторах. Проти них воювали або ополченці, або іракські новобранці. Реального лобового зіткнення з адекватною регулярною армією в них не було. І, цілком ймовірно, лідери ІД такого досвіду постараються уникнути. Хоча б для збереження іміджу "непереможності".
Інший момент, який грає на користь Туреччини у зіткненні з ІД – це те, що реально воювати туркам доведеться тільки з ІД. Безчисельні організації інших більш чи менш радикальних ісламістів, якщо й не контролюються Анкарою напряму, як то схильні вважати російські конспірологи, ставляться до Туреччини нейтрально. А заодно їздять туди відпочивати між боями і лікуватися. Тому якщо братній турецький народ спробує відрізати під свій протекторат кількасот кілометрів Сирії – радикально заперечувати навряд чи стануть.
Єдиною силою, яка радикально не сприйме турецького розширення, вочевидь, стануть сирійські курди. Від того, чи зуміє Анкара з ними домовитись – чи спробує вирішити питання силою, в значній мірі залежить як міжнародне сприйняття потенційного турецького бліцкригу, так і його реальна швидкість та успішність. Втім, схоже, "курдський аргумент" ніколи не зупиняв Анкару. Тому шанси, що "клуб сирійських миротворців" поповниться ще однією армією – більш ніж високі.
