Один з найгірших сценаріїв для нашої країни – перетворення переселенців з Донбасу у внутрішню діаспору, скривджену і озлоблену.
Багато переселенці з Донбасу не можуть пробачити Україні і Києву те, що трапилося. Щоб образа стерлася, має пройти час. І мова йде не про тижні або місяці. Втікачі із захоплених терористами територій відразу втратили все, тому готові звинувачувати в своїх бідах кого завгодно, навіть тих, хто прагне надати їм допомогу.
Соціологи з'ясували, що у свідомості переселенців присутні три основні домінанти: вина, страх і безвихідь. Впоратися з цими проблемами допоможе не тільки систематична робота психологів, а й терпимість оточуючих. Потрібно розуміти: якщо переселенці поводяться не так, як нам хотілося б, можливо, спрацьовує механізм захисної реакції. Вони намагаються приховати за агресією страх і вразливість.
Люди всюди однакові, але жителі Донбасу довгий час перебували під пресом – інформаційним і психологічним. Звільнившись від нього, переселенці зрозуміють, що насправді все не так однозначно, і їх позиція зміниться. І багато чого залежить від того, як швидко вони адаптуються в інших містах. Тому необхідно зробити все, щоб пристосувати їх до загальноукраїнських настроїв, незалежно від того, планують вони повертатися в Донбас чи ні.
У цьому випадку допомогло б створення комісій при місцевих органах влади, що складаються з представників місцевого самоврядування, волонтерів. І обов'язково самих переселенців: щоб вони не відчували себе пасивними об'єктами державної політики. Важливо, щоб вони усвідомили все значення власної участі. І не потрібно нічого пояснювати. Люди не сліпі і самі бачать різницю. З кожним тижнем життя без пропаганди у них потроху будуть відкриватися очі.
Правда, розраховувати, що вдасться переконати людей за 50, не варто. Можливо, вдасться вплинути на одиниці, але основну ставку необхідно робити на молодь.
Крім того, переселенців необхідно приймати там, де є можливість дати їм роботу, інакше люди будуть просто сходити з розуму. Поставте себе на їхнє місце: на тлі незайнятості все, про що ти можеш думати, – жах, який довелося пережити. Великі міста в цьому випадку виграшніше, але багатьох все одно доведеться перекваліфікувати. І програми для цього існують, потрібно просто точніше адресувати їх на ринку праці. Тут все взаємопов'язане: якщо Україна вийде з кризи, економіка покаже зростання, з'явиться і запит на робочу силу.
На жаль, зараз складно визначити масштаби повернення жителів Донбасу в рідні міста. Але в будь-якому випадку я виступаю за те, щоб відмовляти людей від цього. Яке життя може бути в тому ж Щастя, яке бомблять через два дні на третій? Цивільному населенню в зоні бойових дій робити нічого. Крім того, їх присутність ускладнює роботу військових.
Основний аргумент переселенців в цьому випадку – страх за своє житло. Я знаю багатьох людей, які не виїжджають з Донецька лише тому, що їм пригрозили відібрати квартири. Існують й інші причини повернення в Донбас: хтось не зумів знайти роботу в іншому місті, хтось не знайшов спільну мову з місцевим населенням.
У такому випадку виникають дві проблеми. По-перше, набагато складніше буде працювати з людьми, які і зараз залишаються в Донбасі. А, по-друге, ймовірно, виникне конфлікт між тими, хто не залишав східні області, і тими, хто виїжджав, а потім повернувся. До цього потрібно бути готовими.
Необхідні центри соціального супроводу не тільки для медичної та психологічної допомоги, а й вирішення дрібних питань – начебто втрачених документів. Також варто координувати дії влади і громадянського суспільства, оскільки на даний момент кожен займається допомогою переселенцям сам по собі.
Гуманітарної катастрофи на даний момент в країні немає. Так, 600 тис. осіб перебувають у важкому становищі, але катастрофи немає. Цих людей потрібно працевлаштувати, адаптувати і не давати їм варитися у власному соку. Міста-мільйонники можуть прийняти близько 100 тис. Переселенців. У Києві проживає 3,5 млн. Значить, він в змозі прийняти, не відчуваючи критичного навантаження на соціальну інфраструктуру, як мінімум 350 тис.
Найгірший сценарій – утворення гетто. Неважливо, якого зразка. Внутрішня діаспора, ображена і озлоблена – найгірше, що може з нами трапитися. Питання лише в тому, як довго триватиме конфлікт. Якщо припустити, що він локалізований – найстрашніше позаду. Якщо ні – все тільки починається.
за матеріалами "Нового часу".
