Санкції, введені проти Росії США і Європою, подіяли значно швидше, і завдали значно більших збитків російській економіці, ніж хто-небудь чекав.

Санкції вводились з метою закрити російським банкам і компаніям доступ на міжнародні фінансові ринки. Проте їх вплив багато в чому посилило різке падіння цін на нафту, без якого санкції були б значно менш ефективними.

Для підтримки балансу свого бюджету, Росії потрібні ціни на нафту в районі $ 100 за барель. (Зараз ціни на нафту близько $ 55 за барель).

Поєднання низьких цін на нафту і санкцій призвело Росію до фінансовою кризи, яка за деякими показниками вже зіставима з кризою 1998 року.

У 1998 році Росія, зрештою, вичерпала свої валютні резерви і оголосила дефолт за борговими зобов'язаннями, викликавши розлади світової фінансової системи. На цей раз рубль впав більш ніж на 50 відсотків, інфляція прискорюється, а процентні ставки зросли до рівня, вганяє російську економіку в рецесію.

Велика перевага Росії сьогодні у порівнянні з 1998 роком полягає в тому, що у неї як і раніше є суттєві резерви в іноземній валюті. Це дозволило Центральному Банку Росії відіграти 30 відсотків вартості рубля від її мінімального рівня, витративши на це близько 100 мільярдів доларів і домовившись з Народним Банком Китаю про своп-лінію обсягом $ 24 млрд.

Проте тепер у Центробанку Росії залишається всього до $ 200 мільярдів або навіть менше ліквідних резервів, а криза тільки набирає обертів.

Вдобавок до триваючого відтоку капіталу, Росії в 2015 році доведеться виплатити більше $ 120 мільярдів зовнішніх боргів. І хоча, на противагу 1998 році, більшість російських боргів зосереджені в приватному секторі, не варто дивуватися, якщо теперішня криза завершиться державним дефолтом. Це б перевершило розрахунки американських і європейських політиків.

Якщо до світових дефляційним процесам, особливо гострим в зоні євро, і розростається військових конфліктів, на кшталт конфлікту навколо Ісламської держави Іраку і Леванту (ІГІЛ), додасться ще й російський дефолт, це може викликати серйозні потрясіння світової фінансової системи, причому найбільш вразливою виявиться зона євро .

Ось чому необхідно терміново переорієнтувати поточну політику Європейського союзу по відношенню до Росії і України. Раніше я закликав до двоякого підходу, коли санкції проти Росії були б урівноважені значно масштабнішої допомогою Україну. З причин, які я спробую викласти далі, це зміна балансу повинно відбутися в першому кварталі 2015 року.

Санкції – це необхідне зло. Вони необхідні, тому що ні ЄС, ні США не бажають ризикувати війною з Росією, а значить, економічні санкції залишаються єдиним способом протидії російській агресії. Вони зло, тому що завдають шкоди не тільки країні, проти якої вони вводяться, але й країнам, які їх вводять. Цей збиток виявився значно більшим, ніж хто-небудь чекав.

Росія охоплена фінансовою кризою, що сприяє перетворенню загрози дефляції в єврозоні в реальність.

Навпаки, всі наслідки допомоги Україні будуть тільки позитивними. Допомагаючи Україні захищатися, Європа побічно захищає також і саму себе. Більше того, надання Україні фінансової допомоги допоможе стабілізувати її економіку і побічно також дасть європейській економіці вкрай необхідний їй стимул, заохочуючи експорт та інвестиції в Україні.

Можна також сподіватися, що проблеми Росії і прогрес України переконають президента Володимира Путіна залишити як безнадійні свої спроби дестабілізувати Україну.

На жаль, ні європейська публіка, ні європейські лідери, схоже, не поділяють ці міркування. Європа здається небезпечно необізнаною про те, що побічно вона схильна російської військової агресії, і намагається вести справи в звичайному режимі.

Вона розглядає Україну як просто ще одну країну, яка потребує фінансової допомоги, причому, на відміну від Греції та Ірландії, Україна навіть не важлива для стабільності євро.

Згідно панівному думку, Україна страждає від більш-менш класичного кризи платіжного балансу, який перетворився на боргової та банківська криза. Є міжнародні фінансові інститути, покликані справлятися з такими кризами; однак вони погано пристосовані до реагування на політичні аспекти української ситуації. Щоб допомогти українській економіці, Європейський союз в 2007 році почав підготовку

Угоди про асоціацію з Україною, і завершив цю підготовку в 2012 році, коли йому довелося мати справу з урядом Віктора Януковича. ЄС розробив детальний план кроків, які має зробити український уряд, щоб отримати розширену допомогу. З тих пір в Україні відбулися революційні зміни, облік яких потребує корекції раніше розробленого плану; проте цьому перешкоджають громіздкі бюрократичні процедури Євросоюзу.

Відповідно, українські проблеми  традиційно формулюються так:

• Україні потрібна міжнародна допомога, тому що вона зазнала потрясіння, що викликали фінансову кризу. Ці потрясіння минущі; як тільки Україна оговтається від них, вона зможе повернути борги своїм кредиторам. Це пояснює, чому головним донором для надання фінансової допомоги Україні був обраний Міжнародний валютний фонд.

• Оскільки Україна поки не входить в ЄС, європейські інститути (такі як Європейська комісія та Європейський Центральний Банк) грають у наданні їй допомоги лише другорядну роль. МВФ із задоволенням скористався можливістю уникнути ускладнень, пов'язаних з потрійним контролем з боку ЄС, ЄЦБ і МВФ, як це було з Грецією та іншими країнами.

Ця нова схема також пояснює, чому запропонований МВФ пакет допомоги будується на надмірно оптимістичних прогнозах, і чому вклад МВФ, розміром приблизно $ 17 мільярдів, настільки перевершує допомогу Україні з боку різних структур ЄС (в цілому близько $ 10 мільярдів) і ще більш скромну допомогу США.

• Оскільки Україна недобросовісно виконувала свої зобов'язання в рамках попередніх програм МВФ, офіційні позикодавці наполягають, щоб Україна отримувала допомогу тільки в якості винагороди за явні ознаки глибоких структурних реформ, а не як заохочення для проведення таких реформ.

• З цією стандартною точки зору, успішний опір попередньому уряду Януковича на Майдані, а потім російська анексія Криму та освіта сепаратистських анклавів на сході України здаються несуттєвими. Ці події розглядаються просто як тимчасові зовнішні потрясіння.

Такий погляд необхідно переглянути. Народження нової України і російська агресія – не просто тимчасові потрясіння, а історичні події. Європейський союз сьогодні має справу вже не з залишками приреченого на зникнення Радянського Союзу, а з повсталої Росією, що перетворилася з стратегічного партнера в стратегічного суперника.

На зміну комунізму, президент Путін запровадив націоналістичну неоімперську ідеологію, яка поєднуватиме етичний фактор, соціальний консерватизм і релігійність: «братство слов'янських народів», гомофобія і «Свята Русь».

Путін проголосив «англосаксонське панування у світі» ворогом Росії і решти світу. При цьому Путін багато чому навчився на досвіді своєї війни 2008 року проти Грузії епохи Саакашвілі. Росія виграла цю війну у військовому плані, але менш успішною у пропаганді. З тих пір Путін розробив абсолютно нову стратегію, яка широко спирається на використання і пропаганди, і військових сил особливого призначення.

Прагнення Путіна відродити Російську імперію ненавмисно сприяло формуванню нової України, яка протистоїть Росії і прагне бути антиподом старої України, з притаманною їй корупцією та неефективним урядом.

Лідерами нової України є кращі представники громадянського суспільства: молоді люди, багато з яких навчалися за кордоном, а після повернення відмовилися працювати в уряді чи бізнесі, відчуваючи огиду до того й іншого.

Багато з них знайшли своє місце в освіті, дослідницьких центрах і неурядових організаціях.

Широкий  волонтерський рух, безпрецедентне за розмахом і силою, яких не бачили в інших країнах, допомогло Україні вистояти проти російської агресії. Члени цього руху добровільно ризикували своїм життям на Майдані заради кращого майбутнього, і зараз сповнені рішучості не повторити помилок минулого, включаючи політичні чвари, які підірвали здобутки Помаранчевої революції.

Політично активне громадянське суспільство служить найкращою гарантією проти повернення старої України: якщо політики загрузнуть у дрібних чварах і корупції, що зруйнували стару Україну, активісти повернуться на Майдан.

Реформатори в новому українському уряді відстоюють програму радикальних і швидких реформ, які повинні докорінно змінити українське суспільство.

Ця програма передбачає знищення корупційної зашморгу шляхом скорочення чисельності бюрократії, з одночасним збільшенням зарплати тим, хто залишиться на державній службі, а також розділ Нафтогазу – газової монополії, колишньої основним джерелом корупції та бюджетного дефіциту в Україні.

Втім, стара України ще далеко не мертва. Вона панує на державній службі і в судовій системі, а також залишається широко представленої в недержавному (олігархічних і клептократичних) секторі економіки.

Чи варто держслужбовцям працювати за мізерну зарплату, якщо є можливість використовувати свою посаду як патент на вимагання хабарів? І як приватний бізнес, паразитувати на корупції і «відкатах», зможе функціонувати без своєї годівниці? Зараз ці ретроградні елементи зчепилися в боротьбі з реформаторами.

Новий уряд зіткнулося з важкою проблемою: радикально зменшити число державних службовців, одночасно підвищивши їм зарплату.

Прихильники радикальних реформ стверджують, що можна і потрібно рішуче скоротити персонал органів влади, одночасно не допустивши різкого зниження життєвих стандартів суспільства. Це дозволило б звільнилися чиновникам знайти собі роботу в приватному секторі, а тим, хто залишиться на державній службі, отримати більш високу винагороду. Можна усунути цілий ряд перешкод для бізнесу, але це вимагає істотної фінансової та технічної підтримки з боку ЄС.

Без такої підтримки потрібні Україні швидкі і радикальні реформи не можуть увінчатися успіхом. Більше того, український уряд, передбачаючи невдачі, може навіть відмовитися просувати такі реформи.

Обсяги європейської підтримки та реформаторське завзяття нової України взаємно підсилюють один одного. Досі європейці тримали Україну на короткому повідку, а уряд Арсенія Яценюка не вирішувалося приступити до радикальних структурних реформ.

Колишній міністр економіки Павло Шеремета, радикальний реформатор, запропонував скоротити чисельність свого міністерства з 1200 до 300 осіб, але зіткнувся з таким бюрократичним опором, що змушений був піти у відставку. Після цього спроби адміністративної реформи вже не робилися, хоча суспільство голосно вимагає її проведення.

Саме тут вирішальну роль можуть зіграти європейські політики.

Пропонуючи фінансову і технічну допомогу, порівнянну з розмахом реформ, вони можуть підштовхнути український уряд до радикальних перетворень і дати їм шанс на успіх. На жаль, європейських політиків стримують бюджетні обмеження, що діють на рівні ЄС та його членів. Ось чому міжнародні зусилля зосередилися головним чином на санкції проти Росії, а фінансова допомога Україні звелася до мінімуму.

Щоб змістити акцент на допомогу Україні, необхідно перевести переговори з бюрократичного на політичний рівень. Європейської фінансової бюрократії важко зібрати навіть ті $ 15 мільярдів, які МВФ вважає абсолютним мінімумом.

Зараз Європейський союз може надати тільки 2 мільярди євро в рамках своєї програми макрофінансової допомоги, а окремі країни-члени ЄС коливаються в питанні надання прямої допомоги.

Це змусило Україну прийняти 30 грудня тимчасовий бюджет на 2015 рік з нереалістичними очікуваннями в плані доходів і вельми помірними реформами.

Такий бюджет – стартова позиція для подальших переговорів. Закон передбачає внесень змін до бюджету до 15 лютого, але зміни ще мають бути розроблені і отримати підтримку.

Європейські політичні лідери повинні задіяти потужну і маловикористовувані кредітоемкость самого ЄС, а також знайти інші нетрадиційні джерела, щоб запропонувати Україні більший фінансовий пакет, ніж розглянутий нині. Це дозволило б українському уряду провести радикальні реформи. Я визначив кілька таких джерел, у тому числі такі:

1. Європейська програма підтримки платіжного балансу (використана для Угорщини та Румунії) в своєму розпорядженні $ 47500000000 невикористаних коштів, а Європейський механізм фінансової стабільності (використаний для Португалії та Ірландії) має приблизно $ 15800000000 невикористаних коштів.

Обидва механізми зараз доступні тільки для членів ЄС, але це правило може бути змінено рішенням кваліфікованої більшості за пропозицією Єврокомісії. Як варіант, Єврокомісія може використовувати і розширити програму макрофінансової допомоги, яка вже застосовувалася для України.

Насправді є цілий ряд технічних можливостей, і президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер міг би запропонувати конкретні кроки, як тільки український уряд надасть переконливий список власних реформаторських пріоритетів.

2. Збільшення фінансової допомоги з боку ЄС дозволило б МВФ збільшити свій кредит Україні на $ 13 мільярдів і перетворити діючу угоду стенд-бай в більш довгострокову програму розширеного кредитування. Це довело б загальний обсяг програми МВФ до розміру, в 15 разів перевищує нинішню українську квоту – надзвичайно високий показник, але прецеденти вже були, наприклад з Ірландією.

3. Бонди Європейського інвестиційного банку можуть принести 10 мільярдів євро або більше.

Ці кошти можна було б використати для інетграціі України в єдиний європейський ринку природного газу, а також для розформування Нафтогазу – української газової монополії.

Такі зміни значно підвищили б енергоефективність України і принесли б надзвичайно високу окупність. Це допомогло б створити єдиний європейський ринок природного газу і зменшити залежність від російського газу не тільки України, а й усієї Європи. Поділ та реструктуризація Нафтогазу – центральна ланка в планах українських реформ.

4. Довгострокове фінансування Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку для реструктурування банківського сектора. Це може принести ще $ 5 мільярдів.

Варто було б поширити на Україну Віденську ініціативу для Східної Європи 2009 року, що виявилася вкрай успішною в обмеженні відтоку капіталів і стабілізації банківської системи. Основи для такого поширення вже були закладені на інавгураційній зустрічі Українського фінансового форуму в червні 2014.

5. Реструктуризація суверенного боргу України може звільнити більше $ 4 мільярдів дефіцитних валютних ресурсів. Протягом найближчих трьох років Україна має виплатити майже $ 8 мільярдів суверенного боргу на ринках приватних цінних паперів. Уникаючи дефолту, який мав би руйнівні наслідки, Україна мала б домовитися зі своїми кредиторами (їх порівняно небагато) про добровільне ринковому обміні наявних зобов'язань на нові довгострокові боргові інструменти.

Щоб такий обмін був успішним, частина нової фінансової допомоги слід використовувати для кредитного поліпшення цих нових боргових інструментів. Необхідна для цього фінансова допомога буде залежати від того, що кредитори зажадають за свою участь в обміні, але вона може звільнити в найближчі три роки як мінімум удвічі більшу суму валютних резервів.

6. Крім того, Україна повинна працювати зі своїм борговим зобов'язанням перед російським урядом, у розмірі $ 3 мільярдів, яке належить виплатити в 2015 році.

Росія може добровільно погодитися на відстрочку українських платежів, щоб посприяти майбутньому ослаблення санкцій проти неї.

Або ж цей борг може бути визнаний міжурядовим і реструктуровано в рамках Паризького клубу, з метою захистити інші українські боргові зобов'язання від крос-дефолтной залежності (коли боржник визнається неплатоспроможним по одному борговим зобов'язанням, якщо він не виконав інше боргове зобов'язання). Юридичні і технічні деталі потрібно продумати.

Ймовірно, не всі ці джерела можна задіяти повною мірою. Але якщо є політична воля, шлях знайдеться. 

Ключова роль тут належить канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, яка у відносинах з Росією та Україною проявила себе справжнім європейським лідером.

Названих мною додаткових джерел фінансування має бути достатньо, щоб забезпечити новий фінансовий пакет обсягом $ 50 мільярдів або більше. Очевидно, що реальні виплати повинен забезпечувати МВФ, щоб кошти не розподілялися безконтрольно.

Однак, замість того, щоб спільно намагатися нашкребти мінімум, міжнародний донори могли б орієнтуватися на максимум. Це докорінно змінило б ситуацію. Україна приступила б до радикальних реформ, і не балансувала на межі банкрутства, а перетворилася на землю обітовану, що притягає приватні інвестиції.

Європі потрібно прокинутися і визнати, що її атакує Росія. Допомога Україні слід також розглядати як витрати країн ЄС на оборону. У цьому плані, нині обговорювані суми виявляються незначними.

Якщо міжнародні гравці не запропонують вражаючу програму допомоги у відповідь на радикальну програму українських реформ, нова Україна, швидше за все, зазнає поразки, а Європа залишиться один на один з російською агресією, і при цьому втратить ті цінності та принципи, на яких був побудований Європейський союз . Це було б непоправною втратою.

Після того, як у квітні 2015 почнуть минати терміни санкцій проти Росії, їх потрібно буде відновлюватися доти, поки президент Путін не припинить дестабілізувати Україну і не надасть переконливі докази своєї готовності слідувати загальновизнаним правилам поведінки. Фінансова криза в Росії і труни, що надходять з України, зробили президента Путіна політично вразливим.

Нещодавно український уряд кинуло йому виклик, відмовившись від своїх зобов'язань перед сепаратистськими територіями на сході України згідно мінському угодою про припинення вогню, на тій підставі, що Росія спочатку не виконувала цю угоду.

Після такого виклику Путін негайно відступив, наказавши контрольованим їм військам дотримуватися режиму припинення вогню. Можна очікувати, що ці війська незабаром покинуть українську територію, і припинення вогню буде встановлено в повній мірі.

Було б шкода погодитися з передчасною скасуванням санкцій, коли вони настільки близькі до успіху.

Важливо, однак, і те, щоб до квітня 2015 року Україна розпочала програму радикальних реформ з реальними шансами на успіх. Інакше президент Путін зможе продовжувати переконливо заявляти, що проблеми Росії обумовлені ворожістю західних країн. Навіть якщо Путін втратить владу, його наступником може стати ще більш конфронтаційний лідер, начебто Ігоря Сечіна, або який-небудь націоналістичний демагог.

І навпаки, якщо Європа гідно відповість на цей виклик і допоможе Україні не лише захистити себе, але й стати землею обітованою, Путін не зможе звинуватити в проблемах Росії західних лідерів.

Відповідальність очевидно ляже на нього, і йому доведеться або змінити курс, або спробувати утримати владу ціною жорстоких репресій і залякування власного народу. Якщо він втратить владу в такому разі, його наступником, швидше за все, стане який-небудь реформатор. У кожному разі, путінська Росія вже не буде потенційною загрозою для Європи.

Те, яка альтернатива візьме верх, матиме вирішальне значення не тільки для майбутнього Росії та її відносин з Європейським Союзом, але й для майбутнього самого Європейського Союзу.

Допомагаючи Україні, Європа зможе відродити для себе ті цінності та принципи, на яких спочатку будувався Європейський Союз.

Ось чому я так пристрасно стверджую, що Європа повинна глибоко переосмислити ситуацію. І зробити це потрібно негайно.

Рада директорів МВФ ухвалить своє доленосне рішення про Україну 18 січня.

 

 

Джерело: Українська правда