У одному з останніх інтерв’ю пан Ярема надав, здавалося б, суб’єктивну оцінку про невелику користь з Національного антикорупційного бюро і ніби-то нелогічність створення його як самостійного органу. Але ви помиляєтесь, якщо думаєте, що це його особиста думка, а зміна Генпрокурора одразу все виправить: пан Ярема оголосив позицію прокуратури.
Системну позицію органу, який намагається зберегти недемократичні повноваження та втримати контроль над ключовими органами державної влади через можливість здійнювати розслідування проти вищих посадових осіб, – вважає Назар Федорчук, чию думку передає Корупція.інфо з посиланням на НВ.
Наведу факти, чому ключовий правоохоронний орган, у якого було більш 20 років, щоб довести свою ефективність та відданість ідеям справедливості, не зумів цього зробити.
1) Прокуратура завжди була в опозиції до реформ, бо виступала за збереження і розширення своїх широких повноважень.
Йдеться про права, які дають можливість втрутитись у будь-яку справу з “жирною” земельною ділянкою в інтересах ніби-то “держави” або для оспорення власності якогось прибуткового підприємства, в інтересах тої-таки “держави”.
З часу прийняття Конституції прокуратура всіляко шукала можливості розширити свої повноваження. І в 2004 році завдяки потужному лоббі в парламенті через зміни до Конституції їм вдалося повернути заповітні права.
Більше того, у 2011 році українська прокуратура в унісон з російською делегацію навіть пролобіювала шкідливу Рекомендацію Ради Європи.
2) На папері прокуратура здійснює свої функції “з метою захисту прав і свобод людини” (стаття 1 Закону Про прокуратуру).
Але насправді прокурорам це погано вдається. З року в рік системні порушення прав людини погіршуються, а такі міжнародні організації як Amnesty International вказують, що існуюча система, де прокурори розслідують скарги про порушення прав людини, не працює.
3) Архаїчна структура. Парадоксально, але ключовою проблемою є організація самої прокуратури. І хоча багато років міжнародні інституції звертали увагу на важливість запровадження спеціалізації прокурорів, тобто, за професійними знаннями, – цього зроблено не було.
4) Мислення статистикою, а не позитивним соціальним ефектом. Награбоване має бути повернуто, а “погані хлопці” сидіти. Ось проста формула виміру успіху, від якого залежатиме рівень довіри населення. А з маніпуляціями статистичними показниками про “оголошення про підозру тисячам корупціонерів” потрібно покінчити.
5) “Інформація фільтрується!” Децентралізація, оголошена прем’єр-міністром, має торкнутися і прокуратури. На одному з прийомів я спитав співробітника обласної прокуратури, чому арешт і допит однієї восокопосадової особи не можна використати для пошуку ще 10 пов’язаних з ним корупціонерів. На що отримав відповідь: інформація, отримана на допиті, фільтрується, і жоден прокурор її не пустить в хід без дозволу зверху.
6) Нездатність до самоочищення. Цей принцип глибоко вкорінився у корпоративній культурі. Свого не здадуть. А тому п’яний прокурор на краденій машині – це абсолютна закономірність закритої системи. І всього лиш вершина корупційного айсберга.
А тому наступний Генеральний прокурор повинен мати одну мету: створити орган кримінальних переслідувань міжнародного зразка. Новий і самостійний. Це чи не вперше буде справді в інтересах прав і свобод громадян.
Джерело: Корупція.інфо
