Ситуація на окупованій Луганщині вкрай складна. Загарбники жодної обіцянки не виконають, а цинічне приєднання Донбасу до росії це чистої води пропаганда і черговий виклик світовій спільноті.
Процес деокупації Луганської області розпочався, звільнено кілька населених пунктів. Деокупація проходить дуже важко. Тому що ефекту несподіванки вже немає. Росіяни достатньо ретельно готуються до оборони — будують захисні споруди, підтягують резерви та техніку. І це, звісно, буде сповільнювати просування Збройних Сил України. Але все одно воно відбувається. Хоча не так швидко, як хотілось би.
Про це розповів очільник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай в інтерв’ю “Фактам”.
Вісім років росія не приєднувала Донбас. Навіщо вони зараз це зробили?
— Тут кілька складових. По-перше, вони хотіли таким чином придушити опір або надію тих, хто вважав, що скоро українська влада повернеться й окупанти підуть з нашої землі. Думаю, що вони досягли своєї мети, тому що, можливо, якась частина людей дійсно втратила надію, – розповів Гайдай.
По-друге. Звісно, що всі можливі порушення, які можна собі уявити, на цих псевдореферендумах були, але для росіян «де-юре» це тепер нібито їхня територія, тому можна з легкістю виправдати будь-що — мобілізацію (вона умовно часткова, тому що забирають усіх підряд), теоретичні розмови про завдання по Україні тактичного ядерного удару, бо вони вже вважають контрнаступ ЗСУ посяганням на територію росії.
По-третє, це ще одна спроба побачити: можливо, світова спільнота і це проковтне.
Росіяни зараз дійсно деморалізовані. Вони чітко розуміють, наскільки відрізняється їхнє допотопне радянське озброєння й обладнання і те сучасне, яким користуються ЗСУ. Навіть якість засобів захисту, індивідуальних аптечок та бронежилетів — це небо й земля.
Якщо говорити про те, що відбувається в самій росії, за сім місяців війни як би не хотів кремлівський режим приховати втрати, які вони несуть, він їх не приховає.
Люди не виходять на зв’язок місяцями, а родичам говорять, що все нормально та все добре. Плюс у глибинку почали повертатися труни загиблих, яких змогли ідентифікувати. І це так само не надає якогось морального піднесення.
Третій момент. Величезна кількість солдатів повертається додому без кінцівок. Це війна позиційна, тому більшість поранень це травматичні ампутації.
Четвертий момент — успіхи Збройних Сил України на фронті. Це і херсонський, і харківський, і донецький напрямки (я говорю про Лиман), і те, що сучасна західна зброя допомагає наносити певні ураження далеко в тилу російських окупантів.
Це все зовсім не надихає їх і дуже деморалізує армію.
— Так звані чмобики — ті, кого хапають навіть на вулицях російських міст після указу путіна про часткову мобілізацію, воюють зараз на Луганщині. Їх завозять сотнями. Дехто з них вже потрапили у полон. Це справжнє гарматне м’ясо.
— На сто відсотків. Навіть ті зеки, яких так само завезли. Але їх більше кидають на бахмутський напрямок, щоб вони продавлювали там нашу лінію фронту. Думаю, що пару тисяч їх вже привезли,- каже Гайдай.
Зараз путін і його поплічники докладають неймовірних зусиль, щоб примусити Київ сісти за стіл переговорів. Для цього окупанти постійно атакують міста та села ракетами та дронами-камікадзе, знищують українську енергетику, завдають ударів по об’єктах інфраструктури та домівках. Деякі експерти кажуть, що це агонія кремлівського злочинного режиму.
Напевно є певна агонія. Тому що бліцкриг не відбувся. Так само не відбулось все, що вони хотіли продавити потужністю своєї армії й досягнути «референдумом». Тобто всі кроки, які вони планували, йдуть якось криво і не дають очікуваного результату.
Так, в їхніх руках залишилися якісь певні карти. Це, по-перше, ці масовані ракетні та дронові атаки. По-друге, це ймовірна друга хвиля нападу з боку білорусі та спроба ще раз захопити Київ. По-третє, тактичний ядерний удар, про який говорять з переляком. От і все. Тому у широкому сенсі це вже агонія цього режиму.
