Наші статті
Подобається

“Газ ще не встиг розповсюдити свої смертоносні випари…” Історія втечі з газової камери Освенцима, яка доведе вас до сліз

27/07/2017
“Газ ще не встиг розповсюдити свої смертоносні випари…” Історія втечі з газової камери Освенцима, яка доведе вас до сліз

Він ніби загубився в часі, стоячи на розі вулиць Гончара та Рейтарської, розклавши на вузькому тротуарі книги для продажу, передає Корупція.Інфо

Популярное: “Нюанси пенсійної реформи”: Міністр соцполітики розповів як буде формуватися стаж. Це ж просто знущання!

Доглянутий чоловік літнього віку, невеликого зросту з сивою бородою, яскраво виділявся серед перехожих, занурених у себе чи мобільні телефони.Своїм голосом чоловік намагається втрутитися у цей безкінечний потік людей, гучно зазиваючи перехожих придбати його книги.

Іноземці його не розуміють, а кияни відповідають, що вже не раз купували у нього книги або, що їм не цікава їх тематика.Його звати Вадим Бойко, він прозаїк і йому 92 роки.

Він автор книг: "Слово після страти", "Якщо на землі є пекло", "Сповідь страченого", "Незабутнє". Його твори перекладалися російською, угорською, словацькою, французькою мовами.

Він написав повість "Після страти", про яку Олесь Гончар сказав: "Це єдина книга, яку я читав двічі".Саме в ній Бойко розповів правду про нелюдську жорстокість, до якої вдавалися в нацистських концтаборах.

Через неї він пройшов особисто – 16-ти річним юнаком, під час масової облоги у селі Селезнівка, що на Київщині, гітлерівці вивезли його на каторжні роботи до Німеччини. Хлопець встиг побувати у в’язницях Лейпціга, Берліна, Франкфурта-на-Майні, Дрездена, Бреслау, Гінденбурга, Кройцбурга і Бойтена. Його фотографували, катували та знову кудись відправляли.

Вадим потрапив до табору смерті Освенцим-Аушвіц, де на лівій руці йому викарбували клеймо – №131161, мав гестапівську супровідну картку "поверненню не підлягає". За цей час він опанував німецьку і на допитах незмінно повторював одну версію: "Мене, зацькованого безпритульного, везли на роботу в Німеччину, по дорозі я відстав від ешелону.

Слідчі запитували: "Як? Хіба ешелон не охоронявся?"

Відповідав, що на одній зі станцій, коли вартовий відволікся, я вискочив з вагона і побіг шукати воду, тому що її нам не давали, а мене мучила спрага. Не встиг напитися, як поїзд рушив. Мовляв, боявся, що, якщо здамся владі, мене будуть бити. Ось і жебракував, поки мене не затримали".

Бойко втік із газової камери.

Історики вважають, що це чи не єдиний випадок за весь час існування концтабору Освенцим, коли в'язень зумів відтіля врятуватися.

За чотири роки в газові камери та печі крематорію Освенцима було відправлено близько 5-ти мільйонів людей.

Це була новорічна ніч 1944 року, коли польські підпільники знеструмили концтабір, а газ "Циклон б" ще не встиг розповсюдити свої смертоностні випари.

Худий, обморожений, знесилений, Вадим вибрався з крематорію та опинився перед охоронцем табору.

"Я зрозумів, що втрачати мені нічого, і відчув абсолютний спокій. Але замість кулеметної черги почув крик есесівця:

– Ей, божевільний! Ти що тут робиш?", – переповідає Бойко у "Після страти".

– Я вирішив прогулятися та привітати вас з Новим роком, – відповів по-німецьки перше, що спало на думку.

– Спасибі. А тобі не холодно? – сміється німець.

– На землі холодно, а на небі тепло.

– А де ти зараз: на землі чи на небі?

– Між небом і землею.

– Чудово! Тобто ти висиш в повітрі?

– Звичайно. Ви ж теж висите в повітрі. Ви ж на вишці.

– Ти хто?

Автор – Ірина Сухомлинова, журналіст, фотограф.



Коментарі

X

Підпишіться на нашу розсилку новин