Головні новини Львова
Подобається

Коли втрачено все…

04/09/2014     Автор: admin
Коли втрачено все…

Львів – місто, яке стало притулком тисяч переселенців зі сходу нашої країни, які змушені були втікати з-під куль "Градів" та масових обстрілів. Наші доброзичливі мешканці з радістю надають біженцям дах над головою, допомагають з роботою та сприяють комфортному перебуванню у тимчасовому "лігві".

Але все частіше можна зустріти людей, які скаржаться на східняків, які передувають на території нашої області. За словами громади, біженці знахабніли, вимагають високооплачуваної роботи, комфортних помешкань та пільг від нашої влади. Переселенці потрапляють під тиск з боку громадян, невдоволення западенців. 
 
Звісно, не варто і сперечатися, адже є люди, які приїхали до нас на тимчасову локацію, та, не знаючи сорому, вимагають всіх благ від наших "бандерівців", але є й ті, які готові поставити намет посеред лісу, та жити у несприятливих умовах, лиш би забути увесь жах, який вони пережили на сході.
 
Виникає запитання: а як би ми поводилися, якщо б прийшлося втратити все, та вирушити у чужий край, аби врятувати своїх дітей від тероризму? Не потрібно закидати переселенців критикою, адже ніхто не знає, як складеться їхня доля в майбутньому. Уявіть себе на місці тих, хто зараз немає нічого та живе абияк лиш би вижити…
 
Та і не всі східняки їдуть у Львів. Існує безліч таборів, які радо приймають всіх біженців. Одним з таких є табір переселенців у Сватовому (Луганська область). Найчастіше виконує роль пункту тимчасового і короткого перебування. Люди приїздять, залишаються на кілька годин чи добу, а тоді їдуть далі. Хто куди: десь до родичів, у табори, в санаторії, інші самі знімають помешкання. Всі вони з Луганської області.

 

Дехто залишається на тиждень і більше, доки вирішують, що робити зі своїм життям тепер. Вони сподіваються, що скоро бої біля їхніх домівок завершаться і можна буде повертатись усе відбудовувати, заново починати працювати. Є й ті, хто пішов працювати в Сватовому на будівництво, бо ж приїхали зовсім із порожніми руками – без речей, грошей, часто й без документів.

Ніхто не називає себе біженцями, а тільки переселенцями. Кажуть: «Ми ж у своїй країні, просто змушені були тимчасово територіально пересунутися, але ж не втікаємо за кордон і повертатись збираємось». 

Оскільки табір наметовий, то зрозуміло, що довго в ньому не поживеш, хіба до холодів. Хоча наразі гості пункту зупинки на умови не скаржаться. Мають ліжка у наметах, душ також в окремому наметі, туалет, неподалік від їдальні стоять рядочком умивальники з дзеркалами. 

Щодня сюди потрапляють нові люди: старі, малі, молоді. Спочатку теж здригаються від кожного звуку, а потім стає легше, звикають, що в небі не гримить і не свистить. Людей багато, а бажання одне – побачити мирне небо над головою, та повернутися додому.

 
Не осуджуте тих, хто втратив усе. Це не їхня провина…