“Корупція Інфо” перемогла в останній інстанції мільярдера Черновецького

Постанова                                          

Іменем  України                              

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 466/6210/18

провадження № 61-4323 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,  Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач –  ОСОБА_1 ;

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Корупція інфо», ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 – ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 травня 2019 року у складі судді Зими І. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 рокуу складі колегії суддів: Бойко С. М., Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1.    Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Корупція інфо» (далі – ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо»), ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 «Корупція. Інфо» розмістив статтю із кричущою та обурливою назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: «Куди пропав ОСОБА_4 і що відомо про його родину», в якій детально викладено життєпис ОСОБА_1 , починаючи змалку і закінчуючи подіями останніх часів, проте із суттєвими неточностями та відвертим перекручуванням фактів, а фактично – брехнею та навіть наклепами.

Зазначене, на думку позивача, вчинено задля підвищення власних рейтингів відповідачів, за рахунок відомої і публічної особи ОСОБА_5 , який був народним депутатом України, двічі обирався міським головою м. Києва, є кандидатом юридичних наук, заслуженим юристом України та почесним працівником прокуратури України.

На переконання позивача, оспорювана інформація містить фактичні твердження, які можна перевірити на правдивість, а тому не може вважатись оціночними судженнями.

Поширення вказаної інформації відповідачами непоправно вплинуло на його репутацію, потягло за собою тяжкість вимушених змін у життєвому укладі та стосунках з людьми, а також суттєве і невідворотне зниження престижу і ділової репутації позивача, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати недостовірною й такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 наступного змісту: «Правда, після 8-го класу зі школи його вигнали, і здобувати середню освіту довелось в «вечірці» № 3.»; «Завдяки шлюбу ОСОБА_6 вирішив свої проблеми з грошима, отримав в подарунок до весілля квартиру в Києві, блакитні жигулі і місце в Київській прокуратурі. Там він пропрацював близько трьох років, дослужившись до посади старшого слідчого і несподівано звільнився. Такий вчинок пов`язували з переїздом впливового зятя до Києва. Саме під його керівництвом ОСОБА_6 починає займатись бізнесом і відкриває спільне підприємство «Правекс»; «Проти політика відкрили кримінальну справу за незаконне будівництво вертолітного майданчика для ОСОБА_11, а також різні фінансові махінації, про які ГПУ замовчує з причин слідства.»; «Спокійно не дають пожити ОСОБА_1 і в Грузії, так як місцева влада погодилася допомогти Україні і була готова видати політика».

Просив зобов`язати відповідачів спростувати вказану вище інформацію, яка є недостовірно та негативною, у той же спосіб, в який її було поширено, розмістивши інформацію на веб-сайті «https://korupciya.com» в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду, шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення із зазначенням, що розповсюджена інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 .

Крім того, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 2 млн. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої розповсюдженням недостовірної інформації про нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 травня   2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація, на яку покликається позивач у позовній заяві та просить спростувати, взята відповідачем із інших джерел інформації. Саме тому відповідно до статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства», ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» не може нести відповідальності за розповсюдження такої.

Автор спірної статті ОСОБА_2 на власний розсуд використав вище наведені джерела, тому ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» не є першоджерелом та не може нести відповідальності. Особа, вибравши для себе політичну діяльність, неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу, і як наслідок повинна виявляти до цього більше терпимості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на особистість позивача, як відомої публічної особи та політичного діяча, особисте життя якого та його діяльність на займаних посадах уже впродовж тривалого періоду часу піддається широкому обговоренню та гострій критиці у засобах масової інформації та в мережі Інтернет, а також встановленого у даній справі факту використання поширеної відповідачами у вказаній                       статті інформації з інших інформаційних джерел з дослівним її відтворенням та висвітленням власної точки зору автора (свого оціночного бачення ситуації), на яке він має право, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 -подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 761/37180/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                    від 28 квітня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 466/6210/18 з Шевченківського районного суду м. Львова.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовивши позивачам у визнанні інформації недостовірною та її спростуванні, судом першої інстанції порушено вимоги статті 277 ЦК України.

Вважав, що судом першої інстанції неправильно застосовано дану норму, так як спростовуване твердження не є оціночним судженням в розумінні   статті 30 Закону України «Про інформацію», а є, на його думку, фактичним твердженням.

Вказував, що відповідачами було допущено непрофесійність, що знайшло свій прояв у оприлюдненні недостовірної інформації, що, в свою чергу, тягне за собою застосування певних обмежень свободи вираження поглядів з метою захисту честі, гідності і ділової репутації позивача.

Доказів того, що позивачі дійсно був причетним до якихось незаконних операцій, відповідачами всупереч вимогам статті 81 ЦПК України надано не було.

Таким чином, відповідачі як представники журналістського корпусу належним чином не пересвідчились у істинності оспорюваних тверджень і поширили недостовірну, ганебну інформацію, що, в свою чергу, повинно мати наслідком обмеження свободи вираження поглядів шляхом спростування недостовірної інформації.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2018 року автором ОСОБА_2 під псевдонімом ОСОБА_8 на веб-порталі інформаційного ресурсу ТОВ «Корупція Інфо» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено статтю із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: Куди пропав ОСОБА_4 і що відомо про його родину».

Предметом спору у даній справі є поширена щодо позивача інформація у даній статті наступного змісту:

– «Правда, після 8-го класу зі школи його вигнали, і здобувати середню освіту довелось в «вечірці» № 3.»

– «Завдяки шлюбу ОСОБА_6 вирішив свої проблеми з грошима, отримав в подарунок до весілля квартиру в Києві, блакитні жигулі і місце в Київській прокуратурі . Там він пропрацював близько трьох років, дослужившись до посади старшого слідчого і несподівано звільнився. Такий вчинок пов`язували з переїздом впливового зятя до Києва. Саме під його керівництвом ОСОБА_6 починає займатись бізнесом і відкриває спільне підприємство «Правекс».

– «Проти політика відкрили кримінальну справу за незаконне будівництво вертолітного майданчика для ОСОБА_11, а також різні фінансові махінації, про які ГПУ замовчує з причин слідства.»

– «Спокійно не дають пожити ОСОБА_1 і в Грузії, так як місцева влада погодилася допомогти Україні і була готова видати політика».

ОСОБА_1 був народним депутатом України ІІ,ІІІ та ІV скликань, двічі обирався Київським міським головою , тобто є публічною особою.

Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб`єкта інформаційної діяльності серії КВ № 421-283 ПР від 27 серпня 2015 року, засновником ТОВ «Інформаційне агентство «Корупція інфо» є ОСОБА_9 .

Джерелом інформації твердження «Правда, після 8-го класу зі школи його вигнали, і здобувати середню освіту довелось в «вечірці» № 3» є публікація статті ОСОБА_10 на ресурсі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Джерелом інформації твердження «Завдяки шлюбу ОСОБА_6 вирішив свої проблеми з грошима, отримав в подарунок до весілля квартиру в Києві, блакитні жигулі і місце в Київській прокуратурі. Там він пропрацював близько трьох років, дослужившись до посади старшого слідчого і несподівано звільнився. Такий вчинок пов`язували із переїздом впливового зятя до Києва. Саме під його керівництвом ОСОБА_6 починає займатися бізнесом і відкриває спільне підприємство «Правекс» – є публікація статті на ресурсі « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ОСОБА_10 від ІНФОРМАЦІЯ_6 та стаття у інтернет виданні ТСН « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Також, інтернет видання «УКРАЇНСЬКА ПРАВДА» опублікувала статтю «Дружина ОСОБА_6 про Чоловіка: Якби не тато, він би став алкоголіком» від 23 серпня 2011 року, матеріали для якої були взяті з інтерв`ю газети «СЕГОДНЯ».

Джерелом інформації твердження «Проти політика відкрили кримінальну справу за незаконне будівництво вертолітного майданчика для ОСОБА_11, а також різні фінансові махінації, про які ГПУ замовчує з причин слідства» являється: публікація статті в інтернет виданні «Громадське» – « ІНФОРМАЦІЯ_9 : що відомо про підозру ОСОБА_6 » від 15 липня 2017 року.

Джерелом інформації твердження «Спокійно не дають пожити ОСОБА_1 і в Грузії, так як місцева влада погодилася допомогти Україні і була готова видати політика» являється публікація в інтернет виданні «Гордон» – інтерв`ю ОСОБА_6 у статті « ІНФОРМАЦІЯ_10 » від 15 січня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 –  задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові  рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної                в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини  і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду  на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Положеннями частини першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні  статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого, була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого  2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,   в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що висловлювання, які є предметом розгляду у даній справі, не є твердженнями про вчинення позивачем конкретних діянь, а сам характер таких висловлювань та контекст, в якому вони були здійснені, призводить до їх сприйняття саме як висловлення оцінки, а не твердження.

Судами установлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомим у суспільстві державним діячем, відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої    12 лютого 2004 року (далі – Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі – Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно

з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.

Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці,  стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом – це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес,     є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація була власними судженнями автора – ОСОБА_2 . Поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на використані матеріали, які були опубліковані у засобах масової інформації, що вказані в кінці статті як основні джерела, є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.

Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на інформацію, отриману з інших джерел, тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду України, так як у наведеній заявником справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.

При цьому колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої   статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

                                                                                                            О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

                                                                                                    В. В. Шипович