У Львові є старе приміщення Національного музею імені А. Шептицького, історична будівля на вулиці Драгоманова, 42, яке вже кілька років перебуває у зруйнованому стані. Та не тільки це горе спіткало приміщення, з фондів цього приміщення вже неодноразово пропадали цінні експонати
Зібрання художніх творів митрополит Андрей (Шептицький) почав колекціонувати на початку двадцятого століття на Святоюрській горі. Коли колекція значно збільшилась, митрополит вирішив придбати для неї будинок та передати разом із колекцією українського мистецтва львів’янам. Так саме 13 грудня 1913 року Андрей (Шептицький) подарував архітектурний комплекс по вул. Мохнацького (зараз Драгоманова) разом із скарбницею національного мистецтва українському народу. На відкриття музею свого часу зібралась вся українська еліта.
Здавалося б, до такої скарбниці мали б бути черги із зацікавленими відвідувачами, та немає. «Музей не працює» – зустрічає кожного гостинна вивіска на воротах.
І це непросто так, приміщення у жахливому стані!
У роки незалежності головну експозицію Національного музею перенесли у будівлю на проспекті Свободи (колишній музей В. Леніна). Сьогодні це центральне адміністративне приміщення Національного музею.
Тим часом комплекс, де був створений митрополитом музей, забули. Він не працює від 2005 року, відтак вже втратив своїх відвідувачів. Не представлено для громади проект ремонтно-реставраційних робіт, не вказано, коли вони почались і коли завершаться, яка їхня вартість. Український народ, якому Шептицький подарував музей, не має доступу на територію, яка не є приватною власністю. – пише кореспондентка радіо Свобода Г. Терещук.
Вона вирішила пояснити чому ж стільки років філія не приймала своїх відвідувачів. Тому Г. Терещук зустрілась з Андрієм Салюком, президентом благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова». Він поділився думкою, що дирекція музею мала б радитись із фахівцями, як краще порятувати пам’ятку.
Досліджуючи кошти, які надходили для музею, кореспондентка з’ясувала, що у 2005 році Кабмін виділив Львову майже сім мільйонів гривень на ремонтно-реставраційні роботи у музеї на Драгоманова. Начальник міського управління капітального будівництва Ігор Фалюта розповів, як освоювали державні кошти.
«Ми робили електроживлення, тягнули кабелі, змінювали підстанцію, опалення, котельню встановили, замінили дах на будинку Свєнцицьких (на сьогодні: дах замінений частково – ред.), відремонтували будинок, а ще робили замощення території, вирізали дерева, всередині палацу нічого не ремонтували, а ще огорожу зробили», – каже Ігор Фалюта.
Від нашого анонімного джерела (ім’я людина попросила залишити поза текстом, задля власного захисту) дізнаємось, що насправді ремонтники демонтували стару австрійську огорожу з литих цементних колон і металевих перетинок і вставили неякісну нову. Ця нова мурована огорожа з часом почала розсипатись, а металева ржавіти. Тому нещодавно її знову чистили та ремонтували (підмуровували).
Як з’ясувала ще раніше Г. Терещук, ремонт проводиться закрито від громади.
Фінансування у нашій державі ремонтних робіт державних установ завжди було проблемною темою.
Ігор Кожан, директор Національного музею імені Андрея (Шептицького), пояснив кореспондентці радіо Свобода, що ремонтні роботи припинились у 2008 році через нестачу коштів. «Я постійно звертаюсь до міністерств культури, регіонального будівництва, депутати роблять запити». У відповідь на останній запит Мінкультури поінформувало, що у 2014 році на порятунок музею у держбюджеті передбачать кошти.
Вже 2014 рік, щось змінилось? Приміщення музею почали оновлювати та є значні «але».
За повідомленням від нашого джерела (далі – Анонім), не все так просто. На території музею вже декілька разів починалися ремонтні роботи, і вони або неякісно проводились, або не доводились до завершення. Анонім вбачає у цьому просто вдалу корупційну схему для «відмивання грошей». Так, наприклад, у 2008-09 році звітували про заміну вікон у будинку Свєнціцьких, приведені до порядку стіни, піднято на метр (півтора) дах, при не перекритому до кінця дасі. Від цього у приміщення постійно затікає вода.
Анонім, пояснює, що, таким чином, є просто можливість ще раз розпочати ремонтні роботи і відмити ще одну немаленьку суму. Використовуючи такий принцип, і здійснюється зараз косметичний ремонт.
Анонім показує нам фотографії, як гарно зараз «удосконалюють» територію, та це все косметичний ремонт.
Тобто банально за якийсь час все-таки «дійдуть руки» до ремонту того ж будинку Свєнціцких та доведеться всі ці, гарно викладені, тротуари міняти.
Хто у цьому винен?
Анонім вказує нам на Ігоря Кожана (директора Національного музею ім. Андрея (Шептицького) у Львові), якого ми вже згадували.
У публікації «Вкрадено Національний музей у львів’ян», В. Ліпчаківського є цікавий факт. «У 2009 році було затоплено фондосховище через халатність і бездіяльність заступника з господарської частини Климчука.
Про можливість протікання даху в своїй службовій записці повідомляла завідуюча відділом стародруків Вергун Н. Р. Але господарська служба на такі звернення не реагує… Ремонт у музею проводять самовільно, без погоджень із міськими службами і обговорення з науковою чи вченою радою, яких вже не існує (7 березня 2012 року). Так без погоджень у дворику музею хотіли встановити котельню. Після втручання інспекції її вирішили встановити на даху будівлі. За інформацією, котрою володіють працівники музею, через ремонтні роботи у Національному музеї ім. Андрея (Шептицького) відмито понад вісім мільйонів гривень (у приміщення ні просп. Свободи, 20). Акти виконаних робіт мусить візувати Кожан, а перевіряти їх повинен Климчук, бо вони матеріально відповідальні за музейний комплекс».
Досліджуючи цю фігуру, ми знайшли ряд публікацій журналістів. В. Ліпчаківский (Львів) писав, що з початку роботи І. Кожина перестали проводитись виставки із фондів через те, що директор не створив умов для їх проведення. Тепер куратор за свої кошти повинен купувати рами для картин, друкувати запрошення та провадити рекламу. Хоча все це має проводитись за кошти музею. Ліпчаківський у своїй публікації пояснює такий хід: «п’ять залів можна віддати під виставки сучасних художників» (журналіст назвав ціну виставок – від однієї до двох тисяч доларів).
Щоправда, у коментарі для Zik, І. Кожан казав інше (у березні 2013 року): «молоді люди, які вливаються у наш колектив, творчо і головне із запалом працюють на музей за принципом командної гри. Варто тільки оцінити якість виставок, створених за останній час об’єднаними зусиллями різних відділів! Ви були на останній виставці?».
Варто розуміти, що між тими публікаціями є різниця у часі.
Про директора музею писав і В. Моршинський (Львів): «Кожан І. В. багато років працював у відділі народного мистецтва. Тепер у цьому підрозділі недорахувалися великої кількості речей прикладного вжитку та інших безцінних експонатів…».
Моршинський також у своїй публікації розповів ще один цікавий факт: «Коли у музеї працювала комісія Служби безпеки України, один співробітник обмовився, що керівництво Національного музею «відмило» понад вісім мільйонів гривень…».
Одного року, пише Володимир Моршинський, виставка давніх ікон експонувалась за океаном. Після заокеанського вояжу на її реставрацію прийшли чималі гроші. Досі невідомо, в яких умовах і чи всі експонати привезли до музею, якщо шістнадцять тисяч доларів заплачено за реставрацію».
Крім того, залишається відкритим питання, де зникають експонати з музею і хто в цьому винен. І. Кожан, в одному з інтерв’ю, вже вказував, що не було взлому, скоріше за все це працівники. Якщо і справді було викрадення працівником експонатів, то людина мала б нести кримінальну відповідальність. Натомість Кожан просто звільнив працівницю пенсійного віку.
Недивно, що свого часу народні депутати склали звернення до Міністерства культури України з проханням створити комісію для перевірки фондів Національного музею у Львові імені Андрея (Шептицького). У відповідь І. Кожан написав свого відкритого листа, якого журналісти gal-info детально проаналізували:
"Шановні народні депутати!
Нещодавно до Міністерства культури України надійшло Ваше звернення з проханням створити комісію для перевірки фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ ім. А. Шептицького). Зміст і стиль цього листа викликають чимало запитань і зауважень, про що, власне, і піде мова нижче.
Підставою Вашої ініціативи, як свідчить текст звернення, стало занепокоєння музейників України та жителів Львова, викликане інформацією «про крадіжки мистецьких творів, які відбуваються» в музеї. Чому слово ’’відбуваються’’ вжито в теперішньому часі? Адже лише з наступних абзаців Вашого листа стає зрозуміло, що мова йде про втрати стародруків і кахлів О. Бахматюка, які трапилися в музеї декілька років тому. Я вважаю, що це свідома маніпуляція, натяк на те, що й нині в установі розкрадають фонди.
Якщо словам про те, що «громадськість Львова щонайменше двічі сколихнули скандали», пов’язані з крадіжками, можна закинути надмірну пафосність і разючу схожість із трафаретними висловами радянського часу, а згадка про «журналістські розслідування» тих подій не зовсім відповідає правді, то твердження про те, що «розкрадання… пов’язувались з іменем» директора музею, не має під собою жодних підстав. Можливо Ви просто мали на увазі те, що я очолював тоді музей? Якщо так, то це не секрет. Саме я першим і повідомив громадськість та правоохоронні органи про ці втрати, а згодом жодного разу не відмовляв журналістам у коментарях на цю тему.
Однак ваше звернення змушує мене ще раз детально розповісти про хронологію й обставини тих неприємних подій. Насамперед, відповідально заявляю, що інформації про втрати експонатів із фондосховищ Національного музею у Львові я ні від кого не приховував. Навпаки, відразу повідомив про те, що сталося, органи внутрішніх справ, СБУ, ЗМІ й Міністерство культури України. Крім того, пізніше я неодноразово подавав запити про хід розслідування, але конкретної відповіді не отримував, бо слідчі покликалися на таємницю слідства.
Щодо хронології подій, то її слід початиз 2004 року. Саме тоді під час звірки фондової групи «Стародруки кириличні» було виявлено нестачу чотирьох книг (п’ять інвентарних номерів). Інформацію про це тодішня дирекція Національного музею надала СБУ та органам внутрішніх справ. 2010 року (тоді директором музею вже був я) мені зателефонувала знайома й сказала, що її попросили оглянути три стародруки в букіністичному магазині. У результаті вона виявила на них інвентарні номери й повідомила їх мені. Я попросив головного зберігача фондів звірити ці номери з музейною документацією. Виявилося, що під ними обліковано пам’ятки з нашої збірки. Відповідно, я подав заяву в Галицький РВВС м. Львова, Обласне управління МВСУ та СБУ, а також наказав провести повну звірку наявності фонду рукописів і стародруків. Звірка показала нестачу 40 експонатів: 19 рукописів кириличних, 19 стародруків кириличних і 2 рукописів латинських. Цю інформацію було подано в обласне управління МВСУ, районний відділ міліції, СБУ, Міністерство культури України та ЗМІ.
Службових записок про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації, які свідчили б про незаконне проникнення сторонніх осіб у приміщення від матеріально-відповідального зберігача фонду Неоніли Вергун не надходило. Від поста Державної служби охорони такої інформації також не було. Важливо зазначити, що більшість зниклих експонатів зберігалися на стелажах фондосховища в другому ряду, а отже, хтось знав, де вони є. Фондосховище відчиняє, зачиняє та здає під охорону зберігач фонду. Заходити в це приміщення стороннім особам заборонено. Кримінальну справу щодо факту нестачі рукописів і стародруків досі не закрито.
У жовтні 2011 року завідувач відділу народного мистецтва й зберігач фонду Євгенія Дзядик напередодні планової звірки наявності фондової групи збереження «Кераміка» повідомила, що в цій групі відсутня певна кількість творів, зокрема – понад 200 кахлів. Розмова про це відбулася в присутності головного зберігача фондів музею та моїх заступників. За словами Є. Дзядик, вона знала про нестачу раніше, але нікого не повідомила.
У результаті звірки наявності та комісійної передачі фонду народного мистецтва було виявлено нестачу 148 кахлів і низки інших експонатів, а також підміну деяких предметів. Однак, так само, як і попереднього разу, дирекція не отримувала повідомлень про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації ні від зберігача фонду, ні від поста ДСО. Про пропажу експонатів я повідомив СБУ, міліцію, Міністерство культури України та ЗМІ. Після цього на основі моєї заяви було відкрито кримінальну справу. Про хід розслідування інформації музей не має.
Підсумовуючи, можна сказати, що справді в 2010 та в 2011 роках в НМЛ ім. А. Шептицького було виявлено нестачу унікальних експонатів. Це дуже прикра подія, однак дирекція музею ніколи не приховувала цього від громадськості й завжди робила все, щоб розшукати зниклі речі.
Іншим закидом на мою адресу, викладеним у Вашому зверненні, є стан музейного корпусу на вул. М. Драгоманова, 42. Ви пишете, що цей будинок «з ініціативи директора Ігоря Кожана впродовж років стоїть закритий» (правопис залишаємо без змін). З ваших слів випливає, що я зацікавлений у тому, щоб один із музейних корпусів не працював і всі ці роки постійно давав відповідні розпорядження. Якщо це так, то Вам слід було б навести відповідні докази.
Насправді ситуація з музейним комплексом на вул. М. Драгоманова, 42 зовсім інша. Він досі не чинний не «з моєї ініціативи», а просто через те, що, починаючи з 2009 р., держава не виділила на його ремонт жодної копійки. Не допомогли, до речі, у цій справі й народні депутати України від Львівщини, до яких дирекція музею неодноразово зверталася.
На тлі факту реальної й повної відсутності з 2009 р. фінансування ремонтних робіт у будинку на вул. М. Драгоманова незрозумілою є фраза про те, що «багато років Ігор Кожан “зариває” гроші, які виділяються на ремонт цього музею». Доводжу до Вашого відома, що цільові кошти Державної субвенції по музейному комплексу на вул. Драгоманова, 42 виділялись на м. Львів. Замовником і виконавцем робіт було УКБ м. Львова, яке заключало угоди з підрядними організаціями і контролювало їх, підписувало акти виконання робіт.
Ви також просите Міністра культури України «сформувати комісію із музейників України, представників міжнародної ради музеїв в Україні ICOM України, фахівців міністерства культури України, народних депутатів та представників громадськості, яка в місячний термін проведе повірку наявності мистецьких творів у фондах та на експозиціях НМЛ ім. Андрея Шептицького». Інформую Вас, що фонди НМЛ ім. А. Шептицького налічують на сьогодні понад 170 тисяч одиниць зберігання, а отже,провести звірку такої кількості предметів за місяць просто неможливо. В музеї постійно триває фондова робота. Зокрема, щороку відбувається планова звірка 15–20 тис. од. зб. за групами збереження. Відповідно, упродовж п’яти (тепер – семи) років фондові працівники здійснюють звірку всього фонду. Ця систематична робота свідчить (є всі належні документи), що, крім згаданих нестач стародруків і кахлів, більше в НМЛ ім. А. Шептицького втрат не виявлено.
Наприкінці Вашого звернення Ви також висловлюєте сподівання, що Міністерство «проведе розслідування, за результатами якого дасть належну оцінку діям його керівництва». Така позиція дивує, бо хіба розслідування – це не справа правоохоронних органів, які його й ведуть, тісно співпрацюючи з музеєм. Хоча, здається, Вас більше цікавлять не результати розслідування, а «належна оцінка дій керівництва музею», до якої Ви підштовхуєте Міністра в манері, характерній для радянських часів.
Цілком зрозуміло, що, пишучи звернення, Ви користувалися матеріалами «збитих льотчиків», «анонімних жіночок» і так званих журналістських розслідувань. Не викликає сумніву й те, що до цієї історії причетна значна кількість зацікавлених осіб, які водночас нічого не зробили, щоб допомогти музеєві. Натомість цим людям варто було б, якщо не допомагати, то хоча б не заважати установі, яку митрополит А. Шептицький після заснування подарував українському народові та котра вже понад 100 років є справжнім загальнонаціональним культурним центром, навколо якого гуртуються українці.
До речі, не можна не згадати, що серед тих, хто підписав звернення, є особи, які зробили для музею чимало добра. Зокрема, Ярослав Дубневич неодноразово підтримував музейні проекти й видання. Нині, наприклад, завдяки його допомозі львів’яни та гості міста мають змогу насолодитися красою офортів Тараса Шевченка з Національного музею Т. Шевченка, представлених на виставці, присвяченій 200-літньому ювілеєві поета. А народний депутат Ігор Васюник постійно підтримував дитячі конкурси, присвячені Іванові Трушу.
Загалом, для того, щоб знати, якою є ситуація та стан справ у нашій установі, найліпше самому прийти сюди й побачити все на власні очі. То ж щиро запрошую Вас, шановні депутати, відвідати музей.
З повагою генеральний директор Національного музею у Львові ім. А. Шептицького Ігор Кожан".»
І тут цікаві факти щодо діяльності директора І. Кожана не завершуються. Свого часу розгорівся скандал щодо демонтажу пам’ятки язичного періоду – Світовида.
На місці цієї пам’ятки директор вирішив поставити бюст Шептицького, тому Світовида вирішили «перенести».
Як писала Г. Гупало, «Світовида розпилювали прості робочі на задньому дворі бензо- і електропилами, спочатку відбили одну ногу. Крім цього, все це зроблено без будь-яких узгоджень з методичною та фондовою радою, та і без узгодженням з Міністерством культури».
Г. Гупало вирішила узгодити це питання з І. Кожаном на що він їй відповів: «Ніхто скульптуру не розпилював ніякими пилами. Її демонтували за рішенням реставраційної ради музею… Її просто розібрали за участі реставраторів на окремі частини».
То хто ж винен, що територія на вул. Драгоманова, 42 у такому стані, і ніхто не може зазирнути до них?
за матеріалами публікацій Г. Гупало, В. Ліпчаківський, В. Моршинський, Г. Терещук
