Після оголошення путіним війни, докорінно змінилося не лише життя українців, але й пересічних росіян.

Так, за даними джерел 24 Каналу в українських спецслужбах, всього лише за рік з моменту початку повномасштабного вторгнення у Росії не залишилося людей, чиї б родичі чи просто знайомі не загинули на фронті, або ж не повернулися із зони бойових дій без рук та ніг. Щасливе життя зі щоденним переглядом серіалу “війна в Україні” для величезної кількості жителів боліт змінилося на очікування прильотів по Москві та перебуванні в окопах без їжі, зв’язку та командирів.

Водночас усвідомлення того, що війна безвідворотно прийшла до будинків росіян, прийшло до сотень тисяч жителів прикордонних з Україною територій ще 24 лютого 2022 року.

Тоді населення Бєлгородської та Курської областей попрокидалося під артилерійські обстріли української території. І саме тоді перші ж російські снаряди почали падати на голови своїх цивільних жителів Гуєвого, Кульбак, Щебекиного, Микільського та інших селищ, міст та хуторів.

Втім, на той момент ніхто з них не вмів відрізняти виходи від приходів, а нищівні обстріли всі сприймали або як спроби нападу з боку України, чи то як просто “терористичну відповідь ЗСУ”.
При цьому абсолютно всі росіяни із так званих Бєлгородської та Курської народних республік вважали, що їх “непереможна” армія швидко впорається із захопленням Києва, а вони продовжать своє щасливе існування, ніби нічого й не сталося.

Однак цього не сталося. Путінські війська з кожним днем все більше застрягали у “спецоперації”, а тонни бомб та ракет продовжували нищити вже зовсім не мирні прикордонні російські міста. При цьому представники місцевої влади місяцями розповідали всім, як “Україна стріляє по Росії”.

Лише через кілька місяців регулярних недольотів різноманітних снарядів та ракет до української території російська влада визнала, що треба відселяти людей з наближених до нашої держави населені пунктів. І деяким особам насправді дали можливість переїхати до якоїсь іншої глибинки, хоча більшість зробили це ще напередодні.

Втім, чимало жителів боліт вимушено залишилися існувати у своїх хуторах у сподіванні на хвалене російське ППО. Однак хоч би як їм не розповідали про неіснуючий український тероризм, а також про “максимально надійні системи протиракетної оборони”, вже у червні-липні всі жителі прикордоння цілком розуміли, чиї саме снаряди несуть їм смерть. При цьому скарги деяких навіть просочилися у мережу, мовляв, щодня певна кількість випущених по Харківщині ракет виявляється бракованою та падає на голови людей.

Тим не менше, настрої бєлгородчан суттєво змінилися, адже всі вони зрозуміли, що російські С-300 не здатні їх захистити від ймовірної атаки “Курської народної республіки”, але при цьому несуть смерть та руйнування не лише українцям. І дедалі частіше звучать скиглення про те, що через російських солдатів гинуть їх же співгромадяни.

То ж доки в якійсь умовній Пермі радіють запускам ракет по Харкову, у “БНР” їх емоції зовсім не поділяють. Тим паче, що російська терористична держава вже давно веде обстріли застарілими боєприпасами, які з величезною долею вирогідності не долітають до українських багатоповерхівок.

І саме через всі ці факти серед багатьох представників бєлгородської влади вже давно потайки говорять, що в Україні подекуди значно безпечніше, ніж у самій Росії. Адже всього лише за рік від геть неприцільних обстрілів та неякісних боєприпасів лише у цій області загинули десятки цивільних осіб.

Кількість знищених внаслідок російської агресії будівель при цьому й взагалі ніхто не рахує.

То ж єдиний варіант виживати та хоч якось вберігти свої домівки для купи цивільних бєлгородчан – це припинення атак з їх боку та відхід російських солдатів якомога далі від кордону. Але Путін робити цього не збирається, а сепаратистські настрої поблизу з українськими кордонами зростають із кожним днем.