До четвертої річниці Революції гідності, віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко опубліковувала на своїй сторінці в "Фейсбук" пост. В ньому політик згадала все: як українці збирались на Майдані, перші постріли, перші вбивства, передає Корупція.Інфо
Спочатку Геращенко згадала про те, як опозиція хотіла переломити хід історії, скасувавши безглузді закони, прийняті владою Януковича.
"Ці три страшні дні, які пам’ятаю до хвилини, назавжди залишаться в пам’яті.Забитий регіоналами кабінет спікера Рибака, ми з тодішніми лідерами опозиції й жінками-депутатками вбігаємо в той схрон й вимагаємо розпочати засідання ВР, приймати рішення, щоб зупинити трагедію. Криваві, густо намазюкані червоною помадою губи впливової радниці Януковича, закутаної в брендове шмаття, цідять нам в спину: "Ви будете сидіти в тюрмі, дуже скоро".
Страшним спогадом стало перебування у "антимайданівців", Ірина зізналась, що тоді думала – живою не вийде.
Перші страшні звістки про стрілянину на вулицях Києва, в Раду заносять кількох поранених, в одного вибите око. «Беркут» і ОМОН не пускають карети швидких до ВР, ми з Оленою Кондратюк і Ірою Купрейчик мчимо в Маріїнку, там в наметах антимайдану п’яні тітушня й орки катують поранених. Вони впізнають знайоме обличчя й матюкаються, погрожують проломити нам голови. Як не дивно, врятував мене тоді… Равреба, ідейний опонент і ненависник Майдану, але колись в молодості ми разом працювали на «Інтері», й він сказав щось таке тим агресивни, п’яним тіткам і оркам, що, мовляв, «они (тобто, ми) майданутые сволочи, но смелые, видите, пришли к нам, не побоялись». Ми дивом вмовляємо допустити карети швидких, лікарі заходять в той намет, з якого на сніг стікають цівочки крові й витягають звідти непритомних хлопців, з проломленими головами. Я везу першу карету в лікарню номер 17. А жінки-колежанки супроводжують наступні машини. Ми розділяємося, Оксана Продан чергує в лікарні швидкої допомоги, Олена Кондратюк, Mariya Ionova,Ірина Луценко, Лілія Гриневич, Ирина Купрейчик, Александра Кужель, Тетяна Донець, Марія Матіос, Тетяна Слюз – наступні кілька днів ми живемо в київських лікарнях, допомогаємо, збираємо ліки, чергуємо, щоб беркут і міліція не вивезли поранених в тюрму. (Вибачте, дорогі колежанки, якщо когось випадкового не перерахувала,бо Людмила Денисова з іншими жінками чергувала тоді в Маріїнському палаці, а Ольга Богомолець надавала першу допомогу пораненим в готелі «Україна»).
Не може забути віце-спікер і перші смерті українців на Майдані.
Перша усвідомлена смерть, коли в ординаторську заходить молодий чоловік і шепоче: «я – папа… Саши Плеханова»…, й його ведуть в морг на опізнання, і лікарі, що багато бачили, кусають губу й плачуть. Й нас відпоюють якимись краплями…, але воно не розсмоктує той ком в горлі, що й зараз перехоплює, як бачу фото білявого світлого Хлопчика.
… Дівчачий білий телефон в крові…, ноші з дівчинкою з простріляним горлом, її мчать в операційну, а телефон дзвонить і висвічує на екрані «Тато», й я беру трубку, й там кричать «Леся!», й шепочу: «Лесю зараз оперують, все буде добре!» (так ми познайомилися з Лесею Жуковською); й пів-Києва під лікарнею з питанням: які ліки потрібні… й червоний фломастер, що виводить в реєстраційному журналі – ПОМЕР. Не забудемо…».
В коментарях міністр освіти і науки Лілія Гриневич теж поділилася своїми згадками.
"Ірино, не забуду Твоє плече в Олександрівській (тоді Жовтневій) лікарні. Насправді, ті подіі – зарубки в душі, які не дають права схибити"
