У Польщі в одному з готелів Ґдині росіянки-туристки оскандалились на весь заклад. У результаті ними зайнялась поліція та після допитів відкрила кримінальне провадження через образи за національною ознакою.

Про це пише Пшемислав Ліс-Маркевич, який і був не тільки свідком (перекладають українські ЗМІ), але і безпосередньо брав участь у заспокоєнні туристок з Росії.

«Був у Ґдині на вихідні. Уранці спускаюся до ресторану, де був сніданок і відразу мене приголомшує несамовитий галас. Сім’я з Калінінграду. Баба, дід, молодиця (з 30 років), троє дітей: підліток і двоє: три, чотири роки. Дітвора неймовірно галаслива, розбещена, молодиця дере горло на всю залу. Коли я зайшов, були вони там самі, але миттєво зала заповнилася ще поляками, литовцями та іншими гістьми. Родини з РФ це ніяк не вразило, тільки їх було чути.

Після 10 хвилин жаху я не витримав і звернув їм польською мовою увагу, що зала повна людей, а тільки їх чутно. Почули це всі в залі, бо я сказав гучно, через усю залу. Баба почала утихомирювати дітей, проте тридцятирічна бабера була якась збуджена і почала говорити ще гучніше. Зустрілися ми біля буфету і я почув, як вона просичала до мене: «польськие свини, польськие гниды».

Мені відібрало мову і вернувся до столика. Зібрати думки. Раптом у залі вигулькнула одна зі співробітниць готелю і роз’юшена бабера почала російською мовою вимагати викликати поліцію на мене, бо я порушив їхній спокій.

Дівчина, полька, нічого не зрозуміла і питала польською, що сталося. То я озвався польською так, аби всі мене почули і з’ясував офіціантці, що дама вимагає покликати поліцію, але либонь сама на себе, бо щойно обізвала поляків свинями та гнидами.

«Молчи, бл.дь» — скрикнула до мене бабера, чим вправила в ступор усю залу. Я невідкладно гучно переклав на польську, що означає «молчи, бл.дь». Водночас попередив, що власне встаю і іду до номеру за мобільним телефоном і то я кличу поліцію.

Спустився після хвилини, але росіяни вже в паніці виселялися. Я кинув жінці з рецепції найкатегоричніше як умів: «поліція сюди вже їде, прошу їм не вертати паспортів». Жінка дослухалася (хоча не мусила), повідомила, що паспортів не видасть і не можуть вони виїхати.

Почалось. Схлипи, крики, дзвінки по всіх знайомих, таблетки (для баби) на тиск, благання вбік рецепції, що їм терміново треба їхати. Я стояв і милувався. Баба почала мене запевнювати, що вони ізвіняться и поєдут. Я вдавав, що нічого не розумів. Ніхто їх не розумів. Метушилися, повторювали все російською. Без результату. Приїхала поліція. Поліціянти мене вислухали і намагалися домовитися з росіянами. Не виходило. Поліціянтам зривався терпець, повторювали їм злісно, що в Польщі польською треба розмовляти. Питають їх, чи «wy – familia?» Польською це сім’я, російською не сім’я, то вони почали надавати прізвища. Розгардіаш дедалі більший. Покликали якусь українку, щоб перекладала. Українка питає «ви родина»? Вони не зрозуміли, кажуть «да, да, Россия это наша родина».