У Росії, у прикордонних із Україною областях, раз у раз чутно вибухи: горять склади з боєприпасами, електростанції та інші об’єкти інфраструктури. Російські журналісти й політики шукають причини. Серед “найочевидніших” — Україна (а разом із нею і країни НАТО) готуються до нападу на РФ. Принаймні про це нещодавно в унісон заявили бізнесмен, власник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин і президент Чечні Рамзан Кадиров.

Перший упевнений: “Немає жодних сумнівів, що ЗСУ плануватимуть наступ”, — другий нарікає: “Війна вже перенеслася на територію Росії, а вона слабо на неї відповідає”.

В останні тижні матеріалів із Бєлгородської, Курської, Брянської областей у російському інформаційному просторі побільшало. І в багатьох автори серйозно запитують: чи можуть бойові дії переміститися на територію РФ.

Журналісти одного з центральних російських видань нещодавно повернулися з Бєлгорода. Їхній матеріал можна читати між рядками — регіон практично на лінії фронту.

Наступ української армії в Бєлгороді жителі розглядають як реальну можливість. І його бояться. Саме тому місцевий губернатор доручив роздати мешканцям багатоповерхівок ключі від підвалів, щоб ті могли сховатися. Але людям ключі не вручили — підвали мають бути зачинені, щоб туди не змогли проникнути диверсанти й влаштувати теракт. А ще бєлгородці роздратовані тим, що в Москві звучать салюти, а війну доводиться відчувати на собі тільки їм.

Експерт “Інформаційного спротиву” Олександр Коваленко зауважує: Україна з перших днів повномасштабного вторгнення Росії не використовує можливості, які вона має, для завдання ударів по військових об’єктах РФ. І це принципова позиція України досі.

“Усе, що сьогодні заявляє російська сторона, — маніпуляції та інсинуації, які є наслідком використання Росією досить непридатної для використання ракетної зброї, яку вона виробляє нашвидкуруч, без належного технічного контролю. Іноді така зброя змінює напрямок польоту, у неї перестають працювати двигуни, тоді ракети летять на Бєлгород, а військові РФ змушені самі їх збивати. Звичайно, Росія не визнає, що так відбувається, тому місцевому населенню й може здаватися, що Україна може напасти на Росію”, — продовжує експерт.

Водночас, Україна має не лише моральне, а і юридичне право відповідати на агресію ударами по території Росії. Але це право не обговорюється через дані міжнародним партнерам обіцянки.

“Україна продемонструвала міжнародним партнерам, що ми не маємо наміру знищувати міста й селища в Росії, навіть військові об’єкти, що ми — не кровожерливі варвари, а захисники власної території, і нам не потрібно зазіхати на територію РФ. Нам не потрібен похід на Москву, який обійдеться ЗСУ в десятки тисяч загиблих, поранених і понівечених. Нам не потрібна їхня територія, нам потрібно повернути своє. Особисто я завжди був на боці того, що потрібно завдавати ударів по території РФ. Але, незважаючи на це, я з розумінням ставлюся до позиції нашої влади”, — каже Коваленко.

Ще кілька місяців тому міністр оборони Британії Бен Воллес наголошував: “Якщо Україна вирішила націлитись на логістичну структуру російської армії, це було б легітимно з погляду міжнародного права”, — а держсекретар США Ентоні Блінкен запевняв, що тільки Київ має вирішувати, чи завдавати ЗСУ ударів по російських військових об’єктах. Щоправда, іноземні партнери в один голос нагадували: зброю для таких ударів їхні країни Україні не передавали.

Влада України визнає удари тільки по Криму та територіях, які перебували в складі України станом на 1991 рік. Про вибухи, що трапляються на території РФ, замовчує. Наприклад, після вибуху на Керченському мосту експерти американського Інституту вивчення війни зазначили, що це був “український удар” по об’єкту на суверенній території України — він не порушує зобов’язань України перед західними партнерами щодо використання наданої Заходом зброї. Крім того, у звіті аналітиків ішлося про те, що зброя могла бути не американською: “Немає жодних ознак того, що українські сили використовували американську зброю в ударах по Криму, і малоймовірно, що вони це робили, оскільки цілі за межами досяжності наданих США систем”.

“Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний уже визнав, що в Криму працювали наші військові. Прийде час — визнають ще щось. Важливо інше — Україна повинна мати такі ж можливості, як і росіяни. А росіяни мають балістичні та крилаті ракети. У нас, на жаль, таких можливостей немає. Отже, як мінімум, маємо розширити радіус удару до 300 кілометрів HIMARS і MLRS”, — каже генерал-лейтенант Ігор Романенко.