Надання Україні важкої зброї не означає учать НАТО у війні в Ураїні.
Про це пише The Economist.
На початку війни союзники України в основному зосередилися на тому, щоб передати їй стрілецьку зброю та переносні протитанкові та зенітні ракети. Оскільки стало зрозумілим, що війна буде довгою, вони захотіли постачати їй складні системи, які потребують місяців навчання. російські військові злочини також допомогли переконати їх надати Україні більш важке обладнання, необхідне, щоб повернути окуповану територію, і допомогти їй перейти від старого радянського комплекту до стандартної зброї НАТО, яку можна було б легше підтримувати та озброювати.
Проте перехід на більш важке озброєння викликає занепокоєння в деяких колах, особливо в Німеччині, яка призупинила пропозицію щодо передачі бойових машин піхоти Marder після того, як її міністерство оборони заявило, що їх занадто мало.
Сахра Вагенкнехт, депутат від лівої партії, сказала, що відправка Marder зробить Німеччину учасником війни. Навіть Роберт Хабек, міністр клімату, каже, що Німеччина «несе відповідальність за те, щоб самій не стати об’єктом нападу». Все це, схоже, походить від страху, що доставка важкої зброї підвищує ймовірність прямого конфлікту між росією та НАТО.
Росія бореться з меншою державою, чиї сили оснащені та тренуються Америкою та її союзниками по НАТО. росія попередила НАТО, що вона може завдати удару по країнах, які постачають або надають допомогу українським військам, і навіть натякнула, що може застосувати ядерну зброю.
З точки зору міжнародного права, вважають експерти, позиція росії невиправдана.
«Постачання зброї, у тому числі важкої, само по собі не зробить країну стороною збройного конфлікту. Це вимагало б більш безпосередньої участі у військових операціях», — каже Аділь Хаке, професор юридичного факультету Рутгерса та автор книги «Право та мораль під час війни».
Державам дозволяється надавати військову підтримку жертвам агресії або накладати санкції на агресора, не зачіпаючи їх власний нейтральний статус. Справді, коли Рада Безпеки ООН засуджує акт агресії, ця резолюція є юридично обов’язковою для всіх держав-членів. По Україні така резолюція Радбезу не була прийнята, але лише тому, що росія, як постійний член, наклала на неї вето. Генеральна Асамблея ООН рішуче засудила вторгнення.
Для багатьох аналітиків юридичні визначення нейтралітету чи спільної войовничості здаються нерелевантними. Якщо володимир путін, президент росії, вирішить не націлюватися на конвої НАТО, які постачають зброю в Україну, це буде не через переконливу силу міжнародної юриспруденції. Тим не менш, наївно уявляти, що постачання лише переносних ракет (які, зрештою, все ще вбивають російські війська) приведе путіна до стриманості.
«Якщо росія хоче відчути себе спровокованою і атакувати НАТО, вона зробить це, незалежно від того, чи ми поставили танки», – каже Клаудія Мейджор з Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки.
Інші вважають, що якщо постачання важкої зброї збільшує ризик прямого конфлікту, то в основному тому, що вона є більш привабливою ціллю. Переносні протитанкові та зенітні ракети можна ховати та перевозити в комерційних вантажівках.
«Щоб переміщувати танки та артилерію, їх потрібно погрузити на залізничні вагони, а це – більша ціль для ураження для російської авіації, артилерії великої дальності чи крилатих ракет», – каже Дік Занді, експерт з оборони Інституту Клінгендалу в Нідерландах.
«Якби росія хотіла, щоб конфлікт перекинувся і втягнув нас, вона б вже це зробила», – каже Калєв Стойческу з Міжнародного центру оборони та безпеки, аналітичного центру в Таллінні, столиці Естонії. «Вони хочуть нас налякати, але не залучити нас безпосередньо. Вони ледве можуть впоратися з Україною, не кажучи вже про НАТО».
