Нардеп V, VI та VII скликань, екс-заступник голови Совміну Автономної Республіки Крим, голова Всеукраїнського громадського руху “Сила права” Андрій Сенченко розповів виданню Коментарі, як деякі країни реагують на українсько-російську війну.  

“Радує, що Європейський Союз (за винятком хіба що Угорщини), Великобританія, США, Канада, Австралія, Японія демонструють масовану підтримку України. І політичними заявами, і антиросійськими санкціями, і військовою допомогою. Значною мірою тут зіграла роль відповідна реакція громадськості. Проукраїнські мітинги, акції впливають на політиків, які, на жаль, виявилися слабкою ланкою у ракурсі адекватної реакції на російську агресію. Але тиск суспільства змушує уряди діяти більш рішуче”, – резюмує експерт.

Експерт Українського інституту політики Валентин Гайдай зазначає, що майже весь світ одноголосно засудив російську агресію. Однак сусід Угорщина щиро дивує та засмучує.

“Наразі Угорщина бере участь у санкціях проти Росії на загальноєвропейському рівні. Адже є санкції, які вводить власне Євросоюз. А те, що угорська влада крутить зараз – така позиція не обов’язково буде постійною. На Угорщину можуть натиснути. І вже був випадок, коли сам ЄС вводив проти неї санкції – за невиконання плану скорочення дефіциту бюджету. До того ж 3 квітня в Угорщині відбудуться вибори до парламенту. І проти нині правлячої партії “Фідес”, лідером якої є прем’єр-міністр Віктор Орбан, об’єдналася низка політсил. Не виключено, що якщо опозиція прийде до влади – Угорщина не настільки явно заграватиме з РФ, як зараз”.

Він також окремо окреслив дії Грузії.

“При владі там уже 10 років сили, афілійовані з грузинським олігархом Іванішвілі, якого пов’язують із Росією. Звичайно, після російсько-грузинського конфлікту 2008-го, внаслідок якого як окремі “республіки” з’явилися Абхазія та Південна Осетія (грузинські території), офіційний Тбілісі не може бути явно проросійським. Але правляча партія “Грузинська мрія” лавірує між прозахідними та помірковано проросійськими настроями. І не дає запроваджувати санкції проти РФ. При цьому настрої у суспільстві та участь у російсько-українській війні грузинських добровольців на боці України кажуть, що багато хто в Грузії – за нас”, – наголошує Валентин Гайдай.

Туреччину Гайдай назвав мостом між Росією, Азією та Європою.

“Плюс – султанські комплекси Ердогана даються взнаки. Він намагається відродити імперію Османа, підтримуючи той же Азербайджан у конфлікті в Нагірному Карабаху. Так чи інакше, турки задіяні у військових кампаніях у Сирії, в Іраку. Анкара тисне на ряд країн з метою визнання ними Північного Кіпру, свого часу окупованого турками. Водночас Туреччина не визнає Крим російським, продає Україні “Байрактари”, ми зміцнюємо військово-технологічні та економічні зв’язки. При цьому Туреччина купує озброєння у РФ (викликаючи обурення партнерів по НАТО), не вводить проти Росії санкції. Тож Туреччина просто веде свою гру. Яка так чи інакше не подобається низці гравців”, – зазначає експерт.

Дії Китаю теж більш-менш зрозумілі. Ось як Валентин Гайдай пояснив їх:

 “КНР розуміє, що Захід – це мільярд споживачів, величезний ринок збуту. На відміну від 140-мільйонної Росії, яка ще й потрапила під нищівні санкції, що різко звужує поле маневру під час торгівлі з нею. Китаю у сенсі було б вигідно підтримати РФ як якийсь полюс у протистоянні із Заходом. Але ризики надто великі. А китайці можуть прораховувати ризики. І вони розуміють, що коли (без будь-яких “якщо”) в РФ почнеться повномасштабна криза (політична, соціальна, економічна), втрати зазнає і Китай, якщо зараз стане на бік агресора. Причому втрати і фінансові, іміджеві та геополітичні. Отже, КНР не вигідно підтримувати Росію – ні економічно, ні, тим більше, військово. Але й відверто стати на бік Заходу Пекін не може. Все ж таки між ними досить багато протиріч. Тому обраний оптимальний як для КНР варіант — вичікувальна позиція. Нейтралітет”. Як не крути, резюмує Валентин Гайдай, а Україна отримує зараз максимальну дипломатичну, економічну, фінансову, військову підтримку з часів здобуття незалежності. А Росія, навпаки, – максимальну ізоляцію, неймовірні за силою санкції. І позиції окремо взятих країн тут навряд чи зіграють якусь роль. Ключові інвестори пішли, РФ зазнає неймовірних збитків. Тож світова та українська дипломатія спрацювали точно якщо не на п’ять із мінусом, то на тверду четвірку. Просто завжди можна краще. Сподіваюся, це найкраще – попереду”, – констатує експерт.