Чим пояснити найвищий рівень ескалації напруги щодо України з боку Росії? А затяжний характер російського шантажу та екстремальні, неадекватні вимоги Росії до Західного світу? У це важко повірити, але головні причини криються в позиції й непоступливості президента Володимира Зеленського та новітньому переформатуванні сил у світовій політиці. Пише журналіст Василь Расевич для Захід.Нет.
А тепер до справи. Весь час до обрання несистемного Зеленського Росія мала «особливий» вплив ледве не на кожного впливового політика в Україні. Були часи, коли президенти були ледве не нарукавними ляльками у кремлівських ляльководів. Наприклад, Янукович був особливо вразливим не тільки через своє кримінальне минуле, але й завдяки впливам бенефіціарів з Партії регіонів та фактам масштабної корупції. Компромат у руках Кремля завжди був безвідмовним засобом контролю над українськими політиками і політикою.
Сприяючи обранню кримінальника Януковича на посаду президента України, Путін у такий спосіб упокорював Україну і забирав у неї будь-які надії на євроатлантичну інтеграцію.
Саме спільні корупційні схеми та сумнівні політичні повʼязання зробили «ручними» ледве не всіх топових українських політиків. Якщо до цього додати олігархічний чинник з їхніми ставлениками й апетитами, то в України майже не залишалося шансів на самостійне гідне майбутнє. Олігархи та розпорядники грошей Путіна в Україні вправно тасували заяложену колоду політичних карт. Між кілька разів перекупленими українськими політиками, які пов’язані з конкретними кланами, а також корумпованими чиновниками, які їх обслуговували, часом виникали війни і суперечки. І в цьому проявлялася слабка надія для українців, що ці еліти самознищаться. Власне конфлікт, що виник через надмірне збагачення сімʼї Януковича, породив серйозне протистояння в середовищі сильних світу українського.
Умовно ці середовища можна поділити на ті, що прагнули експлуатувати Україну більш автономно від Москви, і на ті, що в українській державній незалежності бачили тільки формальність. Щоб довго не затримуватися на цих аспектах, треба сказати, що до таких патріотів належав Петро Порошенко. Він істотно відрізнявся від Ріната Ахметова і Дмитра Фірташа. Неймовірні амбіції Порошенка і бажання перейти у справжню лігу олігархів послужили для нього справжньою мотивацією в боротьбі за владу. Порошенко вдало скористався з того, що на тлі відверто проросійських політиків та державних топ-чиновників він виглядав найпривабливіше. А після того, як йому вдалося узгодити свої далекосяжні плани з Дмитром Фірташем – людиною Путіна, питання успішного політичного майбутнього Порошенка було вирішено.
У нас нема підстав вважати, що росіяни натиснули на Порошенка, використавши якийсь неймовірний компромат. Просто вони побачили в ньому свою людину. Вони скористалися з його жадібності й неперебірливості в методах. Прорахували алгоритм його дій і зрозуміли, що той не боротиметься зі системою, а просто її очолить. З цього моменту Порошенко став найвигіднішим політиком і президентом для Росії в Україні.
Після того як Зеленському вдалося сформувати нову міжнародну коаліцію на підтримку України, сформувати непогану урядову команду, у Порошенка шанси повернутися в президентське крісло мінімалізувалися. Зеленський впевнено веде проукраїнську політику і на нього нема зачіпок особистого корисливого характеру. Також нема Меркель, на яку Порошенко списував усі свої договорняки з Путіним. Мовляв, Ангела запропонувала і наполягла. Нема Порошенка, який не був прямим агентом Росії. Але який став найбільш вдячним президентом у розробці російських спецслужб.