Слід подякувати Володимиру Володимировичу Путіну та Сергію Кужугетовичу Шойгу за різку інтенсифікацію українсько-американських відносин. Хто знає, скільки часу знадобилося б Байдену, щоб згадати про Київ і зробити сюди дзвінок, якби не шухер із масовими переміщеннями російських військ. Коли б з’явився тут Блінкен, та ще й у супроводі Нуланд? А так усе закрутилося і прискорилося. Пише журналіст Леонід Швець для видання “Слово і діло”.
Чи буде ще другий термін Зеленського, але ось перший повністю пройде під егідою Джо Байдена. Якщо вже на те пішло, і ймовірність другого терміну значною мірою залежить від того, як Банкова побудує відносини з Білим домом. Тому зовсім не дивно, що Володимир Зеленський виглядав у ті моменти, коли телекамери мали можливість передати його стан під час контактів з американською делегацією, трохи більш схвильованим і менш упевненим у собі, ніж зазвичай. Мабуть, це була друга за важливістю зустріч за час його президентських повноважень. Перша була у грудні 2019 року, коли в Парижі відбувся саміт у нормандському форматі й довелося демонструвати свою державну спроможність віч-на-віч із Путіним у присутності Макрона та Меркель. Тоді президент-сюрприз зловив кураж і не осоромив ні себе, ні Батьківщину.
Зараз було і простіше, і складніше. У Парижі Зеленський протистояв Путіну, і ця обставина задавала рамки ролі, яку свіжообраному президенту України належало зіграти: не дозволити провести себе підступному і досвідченому ворогові. Ніби Колобок на рандеву з Лисицею. Ентоні Блінкен – не противник, він начебто по один бік з українським керівництвом, але й не добрий давній друг, поблажливо схильний прощати милі пустощі, і зовсім не рівний партнер. Оскільки його роль важко відразу визначити, не дуже зрозуміло, як із ним грати. Хтось писав “ревізор”, але це теж неточно. Очний контакт усе-таки перший, і більшою мірою він мав бути присвячений промацуванню специфіки Зеленського і його оточення, ніж розбору їхніх польотів і зальотів. Живе спілкування для досвідченого дипломата – джерело безцінної інформації, навіть при тому, що нестачі у відомостях про те, як тут ідуть справи, у Вашингтоні, напевно, не відчувають.
Те, що Блінкен і Нуланд під час київських зустрічей, крім вирішення безпосередніх функціональних завдань, виступали в якості очей і вух Джо Байдена, ще більше ускладнювало поведінку українського президента. Як би доброзичливо не був обставлений візит представників генерального стратегічного партнера, це все одно були холодні уважні оглядини. Усі чергові фільтри, нейтралізуючи природну і професійну чарівність президента-артиста, були заздалегідь виставлені, усі тонкі індикатори включені, і якийсь убивчо об’єктивний діагноз складено. Ним і буде керуватися американський президент, коли настане черга подумати про Україну і запланувати на якесь майбутнє особисту зустріч із Зеленським. Тут кого не намагайся перед керівниками Держдепу грати, все одно на виході буде суха аналітична витримка. Незатишно, як на предметному склі мікроскопа.
Без виразної підтримки з боку США при Трампі і відомої непередбачуваності того Білого дому було непросто. Але тепер, коли зв’язки на цьому напрямку зміцніли, легше не стане, тому що і вимогливість дядька Сема в рази зросте. А яка українська влада любить вимогливість до себе?
Шановні читачі, також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
