Поява штучної організації "Революційні праві сили" на Майдані замість того, щоб мобілізувати невдоволених владою, навпаки, дала привід суспільству говорити про появу нової "п’ятої колони".
Чому провалився черговий "Третій Майдан"? Редакція вирішила назвати п’ять основних причин фіаско. Мабуть, першою, і найважливішою причиною провалу стала поява серед "Революційних правих сил" низки одіозних осіб, які викликають відразу серед політично активної частини суспільства. Так, постать Юрія Кармазіна, який став головною "балакучою головою" "РПС", змушує згадати про те, що свого часу він виступав адвокатом російського олігарха Костянтина Григоришина, а пізніше – за часів Януковича – фактично став "торпедою" тодішньої влади, через суд позбавивши мандатів Павла Балогу та Олександра Домбровського, які відмовилися входити до фракції Партії регіонів.
Чого вартує поява серед "РПСівців" скандального нардепа, екс-комбата "Айдара" Сергія Мельничука, якого звинувачували у низці серйозних злочинів, а також у зв’язках з екс-головою АП часів Януковича Сергієм Льовочкіним. Якщо додати до цього одного з лідерів "Білого молоту" Владислава Гораніна, а також групу бійців, яких свого часу вигнали з "Правого сектору", то картинка вимальовується дуже дивною. Тим паче, що основним ЗМІ, яке висвітлювало дані події "захисників готелю "Козацький", став "17 канал", який напряму пов’язують з російською пропагандою.
Другою, але не менш важливою причиною невдачі "РПСівців" у розхитуванні ситуації в столиці є неготовність українського суспільства до нового Майдану. Як показує практика, повномасштабні акції протесту трапляються в Україні за певною амплітудою. Після одного Майдану потрібно десь 7-8 років для того, щоб громадськість знову мобілізувалася й була готова до акцій прямої дії. З моменту Революції Гідності пройшло лише два роки, а отже організатори акцій протесту на вихідних явно зробили фальстарт, сподіваючись розхитати ситуацію.
Третьою причиною провалу "Майдану №3" є те, що попри невдоволення у суспільстві, всі розуміють, що наразі аж ніяк не вичерпані можливості політичного впливу на владу. Якщо при Януковичі ідея з перевиборами в перспективі не вирішувала нічого – Янукович мав можливість знову сфальсифікувати будь-які вибори і залишитися при владі, то в даному випадку ситуація абсолютно різниться. Так, уряд не відправили у відставку, але нас у будь-якому разі очікує його переформатування, або, у разі неспроможності домовитися, перевибори.
Четвертим мотивом невдачі організаторів акції на Майдані стала відсутність чітких вимог з боку самих організаторів, які примудрилися пересваритися між собою прямо на імпровізованій сцені, з великим трудом оголосивши три основні вимоги – звільнення політичних в'язнів, визнання недійсними Мінських угод та відставки уряду. Всі три вимоги – в "молоко", оскільки, хіба що окрім відставки уряду – всі інші заяви цікавлять лише невелику купку маргинезу: більшість так званих "політв’язнів" насправді – бандити чи аферисти. Відмова від Мінських угод взагалі зіграє на руку Кремлю. Лише питання відставки уряду – це справді питання, яке цікавить суспільство. Але й без купки провокаторів цю тему досить вдало рухають політичні топ-гравці на кшталт Юлії Тимошенко, яка, до речі, публічно підтримала "РПСівців".
І в решті-решт, п’ята причина того, що "Третій Майдан" не пішов, зібравши буквально дві-три сотні активістів: у суспільства протягом двох років війни та різноманітних провокацій виробилася стійка фобія на "п’яті колони". Українці, які могли б вийти на Майдан, більше бояться, що до влади прийдуть кремлівські політичні "боти", аніж хочуть кардинальної зміни влади. Так, ця влада – неідеальна, але те, що може з’явитися замість неї, оптимізму не викликає…
