«Кожний народ, який хоче добитися самостійності, найперше мусить дбати про просвіту»
На початку 30-х років XIX ст. центром національного руху Галичини стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне угруповання «Руська трійця». Його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Вони «ходили в народ», записували народні пісні, оповідання та приказки. Захистивши кирилицю і висунувши вимогу про запровадження в Галичині «цивільного» шрифту, «Руська Трійця» сприяла збереженню української мови та розвиткові національної освіти у наступні десятиліття. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та інших дослідників. Окрім цього, їх також значною мірою цікавила література. «Вінок», «Русалка Дністрова»- перші ластівки новітньої української мови – розбудили цілу плеяду послідовників. Це була література на народній основі; нерідко її героєм виступав сам народ або його представник. Літературна збірка «Русалка Дністрова» була надрукована саме «гражданкою» – саме такою мовою, якою говорив народ, що потребував освіти рідною мовою. Вступне слово Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. Засновники «Руської Трійці» ставили своїм завданням створити однопільну південно-руську мову й літературу, а з їх допомогою воскресити всю українську націю до нового духовного і громадського життя. «Русалка Дністрова» стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської трійці». Незабаром це об’єднання розпадається.
Не зважаючи на заборони і переслідування, ця трійка все ж таки змогла посіяти зерна нашої солов’їної мови серед народу в тяжку добу. Адже, мова – це серце нації, і саме «Рускій Трійці» ми завдячуємо тим, що маємо щастя спілкуватися рідною мовою в незалежній Україні. Як казав Сосюра: «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема».
Автор: Валентина Рущак
