Замість того, щоб боротися з олігархами, влада змушує їх іти на поступки і ділитися. В результаті система не очищається – перерозподіляються лише потоки в інтересах президентського клану.
Анонсований навесні минулого року проект деолігархізація зазнав фіаско. Тепер Петро Порошенко веде себе, як типовий український президент, – будує клан, покликаний стати фінансовою базою при політичній надбудові, яка гарантує тривале перебування при владі, а потім – мирний відхід з посади.
В основі клану знаходяться кілька найближчих соратників президента, що забезпечують безперервний потік коштів. В першу чергу це Ігор Кононенко, який роздає напрямки для збагачення з наступним отриманням комісії.
Йдеться, наприклад, про компанії Центренерго, де за схеми поставки вугілля відповідає близький до верхівки БПП депутат Сергій Трегубенко. Приватизацію компанії зривають другий рік поспіль попри те, що інтерес до неї проявляла найбільша французька корпорація Gaz de France. Заблокували навіть прозорий конкурс з призначення голови Центренерго – претендентам особисто дзвонив Кононенко з проханням не виступати з публічними протестами.
Ще одна масштабна схема Кононенко включає виведення грошей з державних обленерго, де під його парасолькою працювала компанія Енергомережа братів Крючкових. Один з них нещодавно був оголошений в розшук, а напередодні на новому Rolls-Royce приїжджав до Фонду держмайна обговорювати умови приватизації обленерго. У своєму інтерв'ю глава регулятора Дмитро Вовк прямо сказав, що Кононенко намагався командувати його органом і захищати Крючкових, називаючи їх "непоганими хлопцями".
Підмайстром у Кононенко в спорудженні кланової сім'ї трудиться депутат Олександр Грановський, який відповідає за проходження правильних рішень в судах і гарантує прийняття рішень по прокурорської ланцюжку. На рівні СБУ вертикаль Кононенко-Грановського забезпечує заступник голови спецслужби Павло Демчина, якого нещодавно призначили першим заступником голови СБУ, керівником антикорупційного управління.
Другий опорою клану є головний куратор оборонних замовлень країни Олег Гладковський. Власник Кременчуцького автозаводу Костянтин Жеваго обурюється – його техніка продається в понад 80 країнах світу, але не підходить для рідної країни, а замовлення забирає черкаський завод Богдан, що виробляє примітивну збірку білоруських МАЗів.
Третій стовп президентської Сім'ї – глава Державної фіскальної служби Роман Насиров, ім'я якого стало символом збереження старих схем на митниці і непрозорою роботи податківців.
Після ослаблення позицій Бориса Ложкіна роль контактера з олігархами взяв на себе Юрій Луценко, який провів переговори з Ігорем Коломойським під час недавнього візиту в Івано-Франківську область. На сьогоднішній день Коломойського намагаються залякувати сценарієм націоналізації ПриватБанку нібито на вимогу американців, натомість пропонуючи домовитися. У свою чергу Коломойський, розуміючи, що його розкуркулювання може стати новим "національним проектом", вибудовує оборону. Його головна опора – не стільки група Відродження, що рятує коаліцію голосами, скільки Народний фронт і міністр Арсен Аваков, який посилає сигнали про можливе протесті збройних батальйонів проти влади Порошенко.
Але навіть політичні конкуренти здатні домовлятися, коли мова заходить про контроль над головними дійними коровами країни. Так, Кононенко і Аваков є кураторами Міністерства інфраструктури, де корупція, здається, незнищенна. Одна з історій показова: коли керівника Дунайського пароплавства викликали в міністерство і спробували звільнити, той попросився в туалет, звідки скоїв дзвінок міністру внутрішніх справ. Після чого міністра інфраструктури викликали на килим в МВС. Або інший випадок – коли керівник Полтавського автодору при співбесіді на вищу посаду навіть в присутності телекамер громадських спостерігачів доводив свою незамінність словами: "Я від Кононенко".
Оскільки економічний прорив до наступних виборів президента сумнівний, а партійна каса тріщить від тіньових доходів, все швидше стає перевірений Леонідом Кучмою спосіб збереження влади. В його основі – моделювання другого туру виборів, коли проти чинного президента будуть виводити найбільш одіозного і найменш прохідного кандидата.
А поки замість боротьби з олігархами створюються умови, в яких їх примушують йти на поступки і ділитися. В результаті система не очищається, а лише перерозподіляються потоки і активи в інтересах президентського клану. Єдиний спосіб зупинити цю хвилю – змушувати владу до очищення через об'єднання нових політиків і пропаганду нетерпимості до корупції. А введення міжнародних санкцій проти корупціонерів з нової влади має стати вагомим аргументом у цій боротьбі.
