Спеціальний кореспондент “Страни” і блогер Олеся Медведєва взяла інтерв’ю у втікача і екс-прем’єр-міністра Миколи Азарова, який очолював Кабмін при президенті Вікторі Януковичі.

Азаров розповів журналістці цікаві факти про те чому в розпал Майдану його відправив у відставку Янукович і про те, як Порошенко працював на Януковича.

Так журналістка запитала в Азарова: – Під час Майдану Янукович відправив вас у відставку. З цього приводу ходили різні чутки. Що це був такий хитрий план – вас прибрати, а Яценюка зробити прем’єром. А як було насправді? Чому вас тоді відправили у відставку?

Колишній прем’єр відповів наступне:

“Янукович, звичайно, розумів, що відправити у відставку уряд – це по суті підписати собі смертний вирок.

Так і вийшло. Я йому про це говорив. Причому треба зауважити, що, по-перше, я ніколи не рвався до влади, я все-таки 25 років в політиці України. І я ніколи не будував ніяких інтриг, закулісних переговорів “як би мені стати міністром, як би мені стати прем’єр-міністром”. Я бачив, що реально заміни-то немає. Просто бачив. І Янукович це розумів.

– Є питання щодо Петра Порошенка. Він працював в вашому уряді міністром економіки. Як він потрапив туди ?, – запитала журналістка.

– Взагалі, його політична біографія досить заплутана. Починав він участь в Соціал-демократичній партії з Медведчуком разом. Потім переметнувся до нас, в Партію Регіонів.

Слово “пройдисвіт”, дуже чітке слово, означає здатність проходити будь-куди. Він так і “проходив”, від соціал-демократів до Партії Регіонів, потім до партії “Наша Україна”. Чи то Ющенко був у нього кумом, чи то він був кумом у Ющенка. Бог його знає. Він іноді деякі грошенята підкидав Ющенку і навіть орієнтувався на те, щоб стати прем’єром післямайданного уряду.

Я від самого Ющенка чув таке побажання, за день до його інавгурації. Він мені сказав: “Микола Янович, здавайте справи Петру Олексійовичу”. Тобто він намічався прем’єр-міністром. Я був страшно вражений, природно. Тому що до цього часу, ось ці якості Порошенка, як шахрая і мародера мені були дуже добре відомі. Я адже працював майже 7 років керівником податкової служби, яка тримала таких, як Петро Олексійович під дуже пильним наглядом. І тому його сутність була мені дуже добре відома.

Правда, тоді Ющенко розміняв його посаду і все-таки Тимошенко стала прем’єр-міністром. Теж абсолютно помилкове рішення, а його (Порошенка – ред.) зробив секретарем РНБО. Підкоривши йому, звертаю увагу, прокуратуру, всупереч закону, МВС, СБУ, всі силові структури.

І Порошенко тут же розвернувся, почавши займатися віджиманням бізнесу. Стали порушуватися кримінальні справи, бізнесменів запрошували і говорили “відмовишся – сядеш до в’язниці”, “віднімемо все, заберемо”.

І в 2014-му році Порошенко рвонувся на президента, ніхто йому не згадав, що в президенти рветься абсолютно офіційний корупціонер, мародер, шахрай і пройдисвіт. З абсолютно негативними якостями. Він був в тіні довгий час. Але я не випадково назвав його пройдисвітом. Потім він все-таки потрапив в уряд Тимошенко міністром закордонних справ.

У цій його якості мені доводилося з ним стикатися. Я бачив, що це людина, яка займається не іноземними, а своїми справами.

Тепер, як він до нас потрапив. Він був в добрих, “понятійних” відносинах з багатьма. І ось він вліз в довіру до Януковича. Став розповідати йому, що “у вас вибори 2012 року (парламентські – ред.) На носі. Я всі засоби масової інформації запряжу працювати на вас, але мені потрібна посада міністра економіки”.

Янукович запросив мене. Я кажу: “Віктор, слухай, ну ти ж цього бандита і шахрая знаєш. Ну куди? Який міністр економіки?”.

Довго ми дебатували. Врешті-решт він мені каже, “ну нехай він у тебе посидить”. У нього був такий улюблений вислів “нехай він посидить”, тобто ми його призначимо, але він нічого не вирішуватиме. А ти будеш працювати з його першим замом, заступниками, керівниками департаментів.

Ну я погодився, але так строго обмежений час. Але навіть цей обмежений час мені було його дуже важко винести, тому що міністр є міністр, підпис його вирішальний потрібен.

І ось настав такий момент, коли я говорю, що вистачить: “Віктор Федорович, ну ми свої зобов’язання виконали. У його трудовій біографії з’явився рядок, що він міністром був”.

У нього в трудовій біографії записано і депутатство, і голова бюджетного комітету, і секретар РНБО, і міністр закордонних справ, теж півроку по-моєму значився, міністр економіки і ось – президент. І ось зараз будь-яка людина нормальна запитає: “І що ти після себе залишив?”. Нічого не залишив.

Шахрай, пройдисвіт і рано чи пізно, я думаю, правосуддя українське, якщо воно колись буде, то дасть йому справедливу оцінку.