Тортури в тюрмах не закінчилися досі. Одну з учасниць маршу пенсіонерів протримали в СІЗО три дні. Її три дні не годували і не давали попити.
ОМОНу плювати на мораль: як знущаються над людьми в СІЗО, – про це у соц мережах пишуть очевидці і учасники протестів.
Історія подруги, яка відсиділа на Окрестина. З нею сиділа літня жінка років 60, сива. Учитель.
Її омонівець вивів з камери і в обличчя кричав:
– Ти говориш, що ми фашисти? Ти знаєш що таке фашизм?
– Знаю, – спокійно сказала вона. – Мама розповідала. Вона пройшла війну.
– Ми – не фашисти, ми – садисти, – кричав ОМОНівець.
Було чутно, як жінка ойкнула, влетівши в стіну … Цю історію я розповіла в одному з чатів. І виявилося, що сусід одного з учасників чату сидів в цей час … Він про неї розповідав.
– Цю жінку дуже сильно били … Її взяли з плакатом про фашизм…
Тортури в тюрмах не закінчилися досі. Одну з учасниць маршу пенсіонерів протримали в СІЗО три дні. Її три дні не годували і не давали попити.
Не пускали в туалет. Через кілька днів після того, як її відпустили жінці стало погано. Вона померла від інфаркту.
Є люди, які вважають, що ОМОН-красені! І вони нас захищають.
Машину швидкої допомоги у неділю, яку пропустила стотисячний натовп протестуючих не пропустила застава ОМОНу (можете подивитися в новинах на tut.by за 25 жовтня).
Стріляти беззбройним в спину, закидати світлошумовими гранатами в спину тікаючим. Чи настільки вони небезпечні, що втікають люди? Прямо в дворах, не далеко від пологового будинку … Це називається ювелірна робота … Вриватися в квартири, бити людей прямо там, на очах у дітей.
Робочих Гродно-АЗОТ, які влаштували страйк, жорстоко били в автозаках, примушуючи працювати.
У день народження свого малятка я влаштувала вихідний, купила квітів і прийшла підтримати марш інвалідів. Дивовижні, сміливі люди, які прийшли висловити протест насильству і бесчинствам, що творяться в країні. Ми плакали. Дивилися один на одного і сльози лилися з очей. Там були колясочники, серед них хлопець, якому світло-шумовою гранатою відірвало ступню. Так ось там була жінка – інвалід. Вона приїхала з Гомельської області. На двох палицях-милицях.
Їй було важливо внести свій вклад в майбутнє країни.
Вона ледве шкутильгала в хвості колони, учасники зупинялися і чекали її. Але вона – йшла. Йшли люди, йшли інваліди, тому що страшно, коли можуть схопити і побити будь-кого, коли ні за що калічать людей, коли судова система – каральна, тільки силовики б’ють і саджають, а суди садять і забирають гроші. Правда там не цікавить майже нікого.
Нам всім страшно! Але нічого не робити і залишитися в цьому пеклі ще страшніше …