Головне питання – що слідуватиме за введенням санкцій проти кума Володимира Путіна. Про це у своєму блозі для “Главред” пише журналіст Аркадій Бабченко.

Блокування каналів – це просто чудово. Без всяких “але”. Накладення санкцій проти Віктора Медведчука – слабкіше, але теж відмінно. Підтримую обома руками і ногами.

Все ж, як на мене, це вже питання минулого. Це те, що треба було зробити ще сім років тому. Весь свій негативний вплив вони за цей час вже встигли використати. Весь запас отрути, яку могли вкачати в Україну – вже вкачали. І наскільки могли розкласти, розклали. Наздогнали – добре. Але кардинально на ситуацію це вже не впливає. Розклад сил повністю устоявся, відвертої вати приблизно п’ятнадцять відсотків, відвертого активного проукраїнського прозахідного прошарку приблизно тридцять п’ять відсотків. І зрушити ці показники в ту чи іншу сторону можна тепер лише незначно. Хоч повертай “Однокласники”, хоч блокуй “Ньюзван”.

Але, повторюся, безумовно, підтримую. Принаймні, тепер питання “а якого біса у вас самих” – більше не стоятиме. А на міжнародній арені це важливо.

Те, що заблокували поставки в ОРДЛО, теж прекрасно, хоча ситуацію це не переломить.

Принаймні, тепер є відчуття, що на чолі країни дійсно державні діячі.

Не зрозуміло, правда, як довго це триватиме, тому що оплески скоро закінчаться, а далі Володимир Олександрович відкриє чергове опитування Центру Разумкова, і побачить, що перетікання проукраїнської частини електорату до нього так і не сталося, а проросійська частина стала ненавидіти його ще більше, і відсоток у рядку “якби вибори були прямо зараз, я б проголосував за Зеленського” – не виросли ні на йоту, а лише зменшилися – але то таке.

Прокляте питання не в цьому.

Санкції, звичайно, здорово, але якщо є вже докази державної зради і спонсорування тероризму – чому ця людина ще не заарештована і не у в’язниці? Одного Медведчука можна було б відразу обміняти на всіх кримських татар, за півгодини.

Ось тоді я б дійсно кидав чепчики в повітря.

Але навіть і цьому не питання. Питання ось у чому.

Росія, швидше за все, відповість. Не обов’язково, але скоріше так, аніж ні. Як – я не знаю. Судячи з того, що вона взагалі, в принципі, не вміє відповідати ніяк інакше, крім “а я вам зараз всім пі@ди дам” – що-небудь в цьому дусі і варто очікувати.

Ви готові, Володимире Олександровичу? Партія “Слуга Народу”. Давид Арахамія. Пан Єрмак.

Тому що разові акції – це чудово, але чи є у вас стратегія? Це тільки початок, або ми бачили вже весь балет?

Ви починаєте гру – ви впевнені, що здатні її продовжити і довести до перемоги?

Щодо цього питання також висловився політичний експерт Анатолій Головачов.

На його, думку введення санкцій проти кума Путіна було сильним ходом Зеленського в короткостроковій перспективі, але в довгостроковій – він приведе президента до поразки. Далі слова експерта в оригіналі.

Отже, Володимир Зеленський своїм указом ввів санкції проти нардепа від опозиційної платформи – за життя Віктора Медведчука та його оточення. Можна зробити кілька експрес-висновків такого ходу президента.

1. Зеленський фактично прийняв рішення вийти з Мінського процесу. Відтепер Мінські угоди це вже історія. Офіційно Україна ніколи не вийде з них, але всі розуміють, що Мінськ остаточно помер. У своєму рішенні Зеленський спирається на яструбине крило в США і Великобританії.

2. Росії не вдалося впихнути ЛДНР в Україну на правах конфедерації і примусити відмовитися від унітарного устрою, одночасно Зеленському так і не вдалося принести мир на Донбас.

3. Відновлення війни на Донбасі практично неминуче, тому що це вже єдиний спосіб надати динамізм тупиковій ситуації. Однак терміни нової війни прив’язані до Північного потоку-2. Якщо він буде заблокований, то війна почнеться в цьому році. А якщо ПП-2 буде добудований, то наступного року. Мета війни з боку Росії-примусити Україну до підписання нових, ще більш невигідних угод, що призведе до глибокої політичної кризи в Україні, близької до втрати державності.

4. Україна неминуче переходитиме до мобілізаційної політики у всіх сферах: політиці, економіці, пропаганді, військовому будівництві. Роль силових структур у житті країни різко зросте. Це неминуче призведе до зростання корупції та рейдерства.

5. Інвестиційний клімат і підприємницькі очікування в країні будуть різко погіршуватися і через 6 – 8 місяців це відіб’ється на економіці.

6. Зеленському доведеться все частіше використовувати репресивні механізми РНБОУ з метою придушення опору своєму авторитаризму, що, врешті-решт, призведе до різкого падіння його популярності.

7. Зеленський стане заручником у яструбів і силовиків і буде змушений постійно зміщуватися в націонал-патріотичну нішу, яка абсолютно безперспективна з точки зору підтримки суспільства.

Висновок: у короткостроковій перспективі (3-4 місяці) Зеленський виграє, але в довгостроковій (1-1,5 роки) сильно програє, тому що різкий перехід до авторитаризму не носить характер об’єктивної необхідності і був пов’язаний виключно з боротьбою Зеленського за особисту владу. В умовах низького рейтингу і неможливості підняти рівень життя, така політика завжди буде провальною.