Українська Верховна Рада схожа на величезний тераріум, в якому «особини» постійно б'ються за ресурси і вплив в країні. Є тут і зловісні павуки, що плетуть свої змовницьки мережі, і отруйні жаби, отрута яких просочується в розум рядових українців.
А ще є хамелеони, які вміють вдало використовувати не тільки зовнішнє середовище для адаптації, але і людей яких їх оточують. Одним з таких «плазунів» є екс-глава Ради національної безпеки і оборони України, а нині перший заступник голови Верховної Ради Андрій Парубій. Його «кар'єрна зірка» зійшла під час революційних подій на київському Евромайдане. Фактично, за його ідеєю була створена «Самооборона Майдану», яку він власне і очолював. Як виявилося пізніше, в його біографії більш ніж достатньо сумнівних епізодів, знаючи про які, українці навряд чи довірили б йому свої життя …
Націоналіст з довідкою дебіла
Народився Андрій Парубій в січні 1971 року в місті Червоноград. За розповідями сусідів сімейства Парубій, Андрій народився зі страшною недугою «заячою губою», позбутися від якої вдалося лише за допомогою декількох операцій. Крім цього, в шестирічному віці Парубію поставили шокував батьків діагноз – дебільність (легка форма розумової відсталості). Розмова журналістів з співробітниками Червоноградської міської лікарні підтвердив те, що в дитинстві у нього дійсно були серйозні проблеми зі здоров'ям, більш того, без довідки від психолога його взагалі не хотіли приймати на навчання в школу.
Незважаючи на страшний діагноз, Андрій Володимирович успішно закінчив школу і престижний Львівський державний університет імені Івана Франка. Після цього, відучився в аспірантурі на кафедрі соціології та політології в Львівському політехнічному університеті. У студентські роки захопився громадською діяльністю і навіть став лідером молодіжної організації «Спадщина». Був одним з організаторів перших протестів проти влади рад в Україні. У 1989 році за проведення незаконного мітингу був заарештований. У 1990 році, на хвилі розпаду СРСР став депутатом Львівської обласної ради, зайнявши в ньому посаду секретаря з питань молоді та спорту. Уже через рік разом з «батьком» українського націоналізму Олегом Тягнибоком заснував Соціал-національну партію України (СНПУ), яка згодом переросла у Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Починаючи з 1994 і до 1998 року, працював депутатом Львівської міської ради, очолюючи в ньому депутатську групу.
У 1997 році Андрій Парубій став фігурантом кримінальної справи. Пов'язано воно було з його участю в масових зіткненнях відбувалися біля пам'ятника Івану Франку у Львові між представниками комуністичної партії, членами Соціал-націоналістичної партії України та ветеранами ОУН-УПА. В рамках справи Парубія та інших учасників бійки звинувачували в нанесенні тілесних ушкоджень, умисному насильстві і погрозами вбивства. Розгляд справи тривав майже 7 сім років, і, в підсумку була закрита в червні 2004 року. Примітно, що винні в початку бійки так і не були покарані, в тому числі не поніс провини і Андрій Парубій.
У 1999 році очолював редакцію журналу «Орієнтири», яке друкувало статті на науково-політичну тематику, а вже в 2002 році Андрій Володимирович знову став депутатом Львівської облради, на цей раз зайняв пост заступника голови.
«Бойовий нардеп»
Будучи затятим борцем-націоналістом, брав активну участь в «Помаранчевої революції», під час якої виконував обов'язки коменданта «Українського дому» в Києві. У 2006 році очолював фракцію блоку «Наша Україна» в Львівській облраді. У 2007 році вперше став народним депутатом від партії «Наша Україна – Народна самооборона» (НУ-НС). Парубій також входив до депутатської групи В'ячеслава Кириленка «За Україну».
У січні 2010 року Андрій Парубій побився з Олегом Ляшко під час ефіру програми «Шустер Live», в якій повинен був брати участь тодішній президент Віктор Ющенко. Ляшко приніс до студії документи підтверджують, що Ющенко винен в розкраданні фінансових коштів в розмірі 250 млн грн. Парубій ж, в свою чергу, намагався йому завадити донести до глядачів цю інформацію.
В кінці квітня 2010 року Андрій Парубій разом з Юрієм Гримчаком намагалися зірвати засідання Верховної Ради, на якому депутати повинні були ратифікувати скандальну угоду про продовження перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні аж до 2042 року. Опозиційні політики, в числі яких був Парубій, закидали спікера парламенту Володимира Литвина яйцями. Крім цього, вони підпалили в будівлі Ради кілька димових шашок. Київська прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом вчинення злочинів групою осіб за попередньою змовою, а також втручанню в діяльність державного службовця. Незважаючи на відкрите провадження, регламентний комітет Верховної Ради відмовився розглядати можливість зняття депутатської недоторканності з головних призвідників заворушень в Раді Юрія Гримчака та Андрія Парубія.
«Комендант Майдану». Снайпери. зброя
Під час євромайдан Андрій Парубій займав почесний пост коменданта Майдану в Києві. Саме з його ініціативи була створена «Самооборона Майдану», яка, згодом, стала кістяком оборони мітингувальників.
Але, не всі пройшло так добре, як йому хотілося б, адже не обійшлося і без скандалів, пов'язаних з його ім'ям
Парубій на майдані
По перше. Парубія звинуватили в розтраті коштів, спрямованих на потреби Майдану. Зокрема, нардеп Пашинський (про «подвиги» якого ми писали в матеріалі Сергій Пашинський. Злодій, рейдер, шахрай і нардеп) звинуватив Парубія в «фінансової неохайності» і розкраданнях грошей Майдану. В цей же час, в ЗМІ з'явилася низка матеріалів, згідно з якими на кошти, призначені для «майданівців» і їх потреб, Андрій Парубій купив собі кілька об'єктів нерухомості.
По-друге. Після вибуху який відбувся 6 лютого в Будинку профспілок, Андрій Парубій разом з активістами та іншими народними депутатами відмовилися пускати на місце події слідчу групу. За даними міліції, там вибухнуло кілька боєприпасів, яких, як запевняють Парубія там не було, і бути не могло. За цим фактом було навіть порушено кримінальну справу за статтею «недбале зберігання бойових припасів або вогнепальної зброї». На думку правоохоронців, цей факт підтверджує те, що у майданівців була зброя і боєприпаси, які вони ретельно приховували від громадськості.
По-третє. Екс-глава СБУ Олександр Якименко заявив, що винним в обстрілі людей 18-20 лютого слід вважати нардепа Андрія Парубія. Аргументом до цього він назвав той факт, що «снайпери» стріляли з будівлі філармонії, підконтрольного майданівцям і особисто контрольованого Парубієм. За словами Якименко, зброя просто не могло потрапити в цю будівлю без відома Андрія Володимировича. Крім цього, було дуже багато свідків того, що після закінчення стрільби з приміщення консерваторії вийшла група людей в якісної екіпіровці і зброєю, захованим в кейсі.
На відео праворуч від входу в готель «Дніпро» ви можете помітити Андрія Парубія, який контролював вихід бійців-стрільців з «Правого сектора». Вот такой вот комендант, який нічого не знає ні про яке зброю.
По-четверте. 19 лютого, коли кількість активістів на Евромайдане катастрофічно знизилося, і з'явилася загроза його повного розгону правоохоронцями (котрі робили в цей день спробу штурму), Андрія Парубія «несподівано» госпіталізували. Згідно з офіційною версією озвученої в ЗМІ, причиною цього став інсульт. Його колеги нардепи також висунули ще кілька версій, назвавши причиною його відсутності інфаркт, струс мозку і загальне виснаження. З боку незлагодженість колег Андрія Володимировича виглядало ну дуже вже смішно. Особливо коли він повернувся на наступний день, побачивши, що спроба штурму у «Беркута» не вдалася. У соцмережах його зцілення від «інсульту» / «інфаркту» за один день назвали дивом. Неозброєним оком стало видно, що «героїчний комендант" не дуже то і переживав, за подальшу долю Майдану і його захисників.
Незважаючи на всі його суперечливі дії, в нагороду за активну участь у революційних подіях в кінці лютого 2014 року Парубій був призначений на пост секретаря РНБО. Правда, довго протриматися на цій посаді йому не вдалося. Вже через 5 місяців Андрій Володимирович подав у вимушену відставку, яку Верховна Рада прийняла на початку серпня 2014 року.
«Злочинна сімейка»
За час своєї депутатської діяльності Андрій Парубій не один раз стикався з проблемами, які можна вирішити тільки фізичним, насильницьким шляхом. Для цих цілей він найчастіше використовував свого двоюрідного брата Ярослава Парубія, лідера однієї з найбільших у львівській області злочинних угруповань під назвою «Морди». Ця ОПГ спеціалізується на вибиванні боргів, вимаганні грошей, рекеті і крадіжці машин.
У Львові членів угруповання «Морди» називають «шаленими», кажучи, що вони головні відморозками та беззаконням в місті. Правоохоронці вважають, що саме вони стоять за кримінальними розбірками, в результаті яких були вбиті кримінальні авторитети «Китаєць» (Тіновец І.І.) і «Базіла» (Василенко О.В.)
В кінці осені 2013 року проти Ярослава Парубія та інших членів угруповання «Морди» було відкрито кримінальне провадження за вимагання, застосування сили і розправу над одним українським бізнесменом. Група злочинців на чолі з Ярославом Парубієм викрала членів сім'ї українського бізнесмена і відняла у нього два автомобіля. Коли правоохоронні органи впритул зайнялися Ярославом, той почав залякувати їх своїм братом, народним депутатом, кажуть, що той приїде і покарає всіх. З урахуванням того, що його таки не посадили в тюрму, то таки «порішав» Андре Володимирович.
Ще однією «злочинної» родичкою Андрія Парубія є його рідна сестра Олена. Працюючи на посаді голови управління по роботі з фізичними особами департаменту податкової інспекції в одному з районів Львова, вона була спіймана при отриманні хабара в розмірі 2 тис. Доларів. Ця хабар була спрямована на те, щоб скасувати проведення перевірки щодо використання касових апаратів декількох місцевих підприємців.
Олену Парубій спіймали прямо під час отримання грошей в жіночому туалеті. Було порушено кримінальне провадження, яке після довгих тяжб через два роки потрапила до суду. Але, тут мабуть втрутився її брат, і докази провини Олени випарувалися. Пропала частина документів по справі, а також головний доказ – 2 тисячі доларів. За цим фактом відкрили ще одне провадження, розслідування якого, як ви вже здогадалися, теж ні до чого не привело.
Автор: Дмитро Самофалов