Сага про рішення Дарницького районного суду про часткове задовольнення позову народного депутата від «опозиційної платформи – За життя» Віктора Медведчука проти журналіста і історика Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat триває. Зокрема, сьогодні стало відомо про те, що свою думку з приводу цього гучного скандалу озвучили в Офісі президента і в міністерстві культури.
Про це повідомляє телеграм-канал Klymenko Time, передаємо повідомлення прямим текстом та без змін:
Здавалося б, все логічно: Медведчук об’єктивно мав право подати в суд за згадку себе в непривабливому світлі, автор книги – мав право відстоювати свою думку і оцінку ролі Медведчука у справі Стуса. Ну а суд виніс рішення, з яким той, хто програв може погоджуватися, а може подати апеляцію.
Те, наскільки заангажовані чи ні у нас суди – окрема історія. Але дивною і абсурдною нам здалася реакція Мінкульту і вже тим більше Офісу Президента в цій історії.
Ось що пише Офіс президента:
“… Це (апеляція автора на рішення суду, – прим.) Щонайменше свідчить про те, що суспільство готове відстоювати свої права. Безумовно, здивовані деякими формулюваннями в зазначеному рішенні (суду, – прим.). Хоча не ставимо під сумнів незалежність судової гілки влади. Однак … вважаємо дивним визначення позивача Медведчука В. В. як “персонажа (дійової особи) твору … Більшу частину змісту книги становить точний передрук матеріалів кримінальної справи. Тобто чисто документальна основа книжки не викликає ніяких сумнівів. Отже, саме за цією логікою книги, Медведчук В. В. є учасником цього процесу … “.
“Чи не ставимо під сумнів незалежність судів”, але свою оцінку дамо. Причому дивну оцінку. Тому що боротьба в справі йшла не через-те, “персонаж” Медведчук, або “учасник процесу”. А з приводу конкретних 6 епізодів, де Медведчуку автор дав чіткі оціночні характеристики:
1. На сторінці 661 – “є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпеки адвоката звали Віктор Медведчук”,
2. На сторінці 664 – “Медведчук на суді визнав, що всі” злочини “, нібито вчинені його підзахисним,” заслуговують на покарання “,
3. На сторінці 664 – “він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?”,
4. На сторінці 7 – “розпинав поета, призначений державою адвокат Медведчук”,
5. На сторінці 663 – “шістка комуністичної системи адвокат Медведчук”,
6. На сторінці 664 – “злочин перед поетом юрист Медведчук зробив ще й тим, що не повідомила родині про початок розгляду справи”.
І чому в логіці райтерів ОП апеляція від автора на рішення суду – це “щонайменше свідчить про те, що суспільство готове відстоювати свої права.”? Вахтанга Кіпіані хтось уповноважив відстоювати права суспільства? А як бути з тією частиною суспільства, яка в цій історії підтримає Медведчука? Ризикнемо припустити, що в процентному співвідношенні це +/- електорат “ОПЗЖ”.
Чи не менше запитань викликає і реакція глави Мінкульту Ткаченко, який висловився ще більш категорично і політизовано:
“Творець” темників “(Медведчук, – прим.) вирішив знову виступити в звичній для себе ролі цензора і на допомогу йому прийшов український суд. Якими б емоційними не були висловлювання автора, але тепер про роль кума Путіна в справі засудження радянською системою українського письменника знатимуть в рази більше людей. Так само, як і його спроба заборонити роботу журналістів підштовхнула до Помаранчевої революції.
Коротше кажучи, Мінкульт рекомендує книгу до читання. І поки справа буде в апеляції – особисто закупить частину тиражу для національних бібліотек.”
Одна справа, коли з книгою фотографуються Притули / Вакарчук і Ко (відмінне промо на основі скандалу, до речі). Інша справа, коли Мінкульт вступає в цей скандал на конкретній стороні і дає політичні оцінки.
Взагалі за підсумком складається неприємне враження, що автор згадує згадує в книзі Медведчука з категоричними оцінками, щоб викликати його на конфлікт через суд і так отримати промо книги.
Кіпіані навряд чи не знав, що такі рядки про Медведчука будуть чреваті подачею позову. З подальшим блокуванням тиражу через суд. А описати роль Медведчука у справі Стуса можна було більш загальними формулюваннями, вивіреними адвокатами. Але Кіпіані це, судячи з усього, було не потрібно.
Дещо мерзенна історія, від якої віє танцями на кістках Стуса.
