Пішла низка річниць. 4 березня рівно рік з моменту призначення Дениса Шмигаля прем’єр-міністром України. Що можна сказати щодо результатів діяльності цього уряду, розпочинає свій допис у Facebook політолог Володимир Фесенко.
Якщо не вдаватися в деталі, то основні досягнення цього уряду – рік і самі протрималися (їх попередникам це не вдалося), і ситуацію в країні утримали під контролем в складних умовах коронакризи (одночасно і епідеміологічної та економічної). Вже традиційна шкала оцінки наших начальників – могло бути і гірше.
Але проблем хоч греблю гати, відповідно і критики, і претензій на адресу Кабміну Д.Шмигаля. Загальне відчуття – уряд слабкий (за виключенням декількох членів Кабміну) і недостатньо ефективний. Великих і катастрофічних провалів не було (власне, тому уряд Шмигаля і утримався). Але не було і великих яскравих досягнень. Навіть програму власної діяльності цей уряд не зміг в парламенті затвердити. Відносини з Верховною Радою, до речі, залишаються одним із слабких місць цього Кабміну, як, втім, було і у їх попередників.
За своєю суттю – це уряд виконавців. Всі ключові політичні рішення приймаються в Офісі Президента (зараз ще частково і в РНБО). Але до рівня і ефективності виконання прийнятих рішень питань і претензій дуже багато. Але не буду узагальнювати. Ефективність діяльності дуже різниться у окремих відомствах. Потреба в кадровому оновленні цього уряду давно назріла. Нинішній Кабмін мало не з самого початку сприймають як «тимчасовий» уряд.
Але не дарма кажуть, що ніщо не буває таким постійним, як «тимчасовим». Цей парадокс уряду Шмигаля пояснюється просто. І самого Прем’єр-міністра, і окремих членів Кабміну при бажанні легко звільнити. Але не факт, що наступники будуть краще. І головна проблема навіть не в цьому. Вкрай складно затвердити будь-якого нового міністра. Напевно така проблема виникне і в разі заміни Прем’єр-міністра.
Ще одна особливість нинішнього Кабміну – це уряд без лідера. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль не просто невиразний і не запам’ятовується. Він не стільки глава уряду, скільки його адміністративний координатор. Деякі члени Кабміну набагато більш впливовіші Прем’єр-міністра, насамперед глава МВС Арсен Аваков. У попередньому уряді Олексій Гончарук намагався бути лідером хоча б молодої частини уряду.
Володимир Гройсман та Арсеній Яценюк, хоча і очолювали коаліційні уряди, в якому їх люди були в меншості, але при цьому були реальними і самостійними лідерами в роботі Кабміну. Парадокс Шмигаля в тому, що його невиразність допомагає йому залишатися при владі (він майже ні з ким не конфліктує, і намагається бути надійним виконавцем для Президента Зеленського), але одночасно позбавляє його майбутнього. Потреба в сильному Прем’єр-міністрі, і в уряді, який стане драйвером прискореного економічного зростання, зростає з кожним днем, в тому числі і на контрасті з нинішнім главою Кабміну і багатьма його міністрами.
