Старший син президента Білорусі Віктор Лукашенко, який обіймає посаду помічника з нацбезпеки, вперше висловився про народні протести в республіці.

В інтерв’ю виданню «Sputnik. Білорусь », коментуючи мотопробіг, що пройшов напередодні по країні на честь 75-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, Віктор Лукашенко заявив, що йому не страшно їздити по Білорусії на тлі масових протестів. За його словами, учасники мотопробігу їхали «абсолютно спокійно».

«Нам було нестрашно їхати мотопробігом», – сказав Лукашенко, відповідаючи на відповідне запитання.

Лукашенко додав, що на вулиці зустрічалися люди на прогулянці з дітьми і просто відпочиваючі. З приводу мітингів він висловився сухо, просто констатувавши, що вони є.

«А мітинги? Ну, пройшли і пройшли », – сказав він.

У свою чергу “Білоруський народ у своїй спробі вирватися на волю зайшов занадто далеко, щоб відступати”. Аналітик Петро Кузнєцов – про хороші новини, які принесли ці вихідні.

Головна хороша новина минулих вихідних полягає в тому, що активна протестна частина (марші суботи та неділі) нехай і стали малочисленнее, проте продовжують проходити в такому масовому форматі, що силовики не в змозі їх придушити або не допустити.

Зараз вже осінь, час останніх пікніків на природі, виїздів на риболовлю і викопування картоплі. Багато втомлюються ходити на мітинги і беруть паузу – це природно. Однак, по-перше, вони самі нікуди не зникають і в будь-який момент загострення, як правило, готові повертатися на вулиці.

По-друге, вкрай важливим моментом є те, що у протестного руху з’являється своє ядро ​​з найбільш принципових, стійких і послідовних учасників. Так, вкрай бракує лідерів, але ядро ​​вже є. І це ядро ​​стає рішучішим і твердішим – ми бачимо все більше «сцепок» і випадків захисту товаришів від арештів.

Білоруська «держава» в тому вигляді, в якому її будував Лукашенко, продовжує стискатися і втрачати сфери впливу. Якщо подивитися на події минулого тижня в цілому, то ми бачимо кілька важливих тенденцій.

Зростання впливу дворових спільнот. У дворах зараз життя прямо вирує.

Зростання «партізанінга» – локальних акцій міських активістів, виснажливих комунальників і силовиків, а також дуже чутливих ударів «кіберпартізан».

Зовнішньополітичний провал, що вилився в резолюціях ООН і Європарламенту, а також запуску Московського механізму ОБСЄ. Насправді, це все ще поки лише попередні ласки – конкретні результати, що відбуваються на зовнішній арені подій відчуваються далеко не відразу.

Зберігається нездатність режиму повернути під свій контроль вулицю.

Відсутність у Лукашенка скільки-небудь значимої підтримки серед будь-якого класу або прошарку суспільства. Спроби мобілізувати прихильників минулого тижня привели лише до того, що вийшло зібрати «актив» (держапарат) і з усієї країни всього 5 тисяч лояльних жінок. Ні робітники, ні аграрії, ні студенти, ні інтелігенція, ні айтішники як групи не виступають за Лукашенко – йому залишається лише отримувати підтримку одиниць і з них ліпити загальну картину.

Є і цілий ряд факторів подрібніше.

Білорусь після 9 серпня змінилася до невпізнання. Режим зараз бореться за те, щоб повернути народ «в стійло». Народ ні в яку не хоче повертатися. На перший погляд, ситуація – патова.

Але це тільки на перший погляд і тільки остільки, оскільки всім сторонам хотілося б розв’язки швидше. Але швидкою вона вже не буде, а час працює не на Лукашенка і ось чому.

Економічна ситуація стрімко погіршується і зима може видатися «гарячою», коли протести матимуть не тільки політичне, але і економічне забарвлення. Тоді на вулицю повернуться всі, і навіть, швидше за все, вийдуть ті, хто не виходив раніше.

Одночасно, зовнішньополітичний дефолт держави Лукашенка практично гарантує йому «бан» входу на фінансові ринки.

Системний «партізанінг» на всіх рівнях не може не діяти на психіку як силовиків, так і чиновників – і на колективному рівні, і на індивідуальному.

Стався в країні правовий колапс – це небезпека не тільки для учасників протесту, це біда всієї держави, в тому числі і самих силовиків і чиновників, тому що в умовах, коли вся система зайнята лише політичним розшуком, сплеск криміналу, який вдарить по багатих (а це у нас, природно, практично повністю представники правлячого класу) бачиться дуже можливим.

Зростаюча солідарність протестуючих лише зміцнює їх ряди і робить менш уразливими до репресій а, значить, більш послідовними.