Історія, про яку нагадав мені конфлікт Парасюка і Вілкула
Не хотілося б наврочити. Ні Володимиру Парасюк, ні навіть Олександру Вілкулу. Хоча до другого найбільше запитань, і найголовніше – що він забув в Україні ще? Невже хоч якось, але все-таки отримати на горіхи?
І згадалася з цього приводу одна історія, яку зараз варто знати хоча б при відвідуванні паризького кладовища Пер-Лашез. До однієї з його могил і нині паломництва.
Сталося так, що у Франції в кінці 1869 року до непристойності загострилося протистояння між Андре Рошфором і П'єром-Наполеоном Бонапартом. Перший був видавцем газети Марсельєза, другий – принцом і племінником тодішнього імператора Наполеона ІІІ.
Рошфор, в сучасному розумінні, взагалі не був політиком. Але в ті часи такими вважалися і журналісти. Особливо публіцисти, які писали про справи державні. А Рошфор якраз тим і вирізнявся. Причому критикував чинну владу і в хвіст і в гриву в сатиричному тоні, переходячи на особистості. Через це йому не раз доводилося бігати по закордонах.
П'єр-Наполеон в родині Бонапартов вважався виродком. Його рано стало обтяжувати своє прізвище. Підлітком він тікав з дому. Подорослішавши, захопився соціалістичними ідеями. Не повернув його в лоно сім'ї і титул принца – за два роки до скандалу з Рошфором він одружився в Брюсселі з дочкою простого робітника. У Парижі принц жив як простий громадянин в квартирі, а не в палаці. Відтак, до політики П'єр Бонапарт мав вельми далеке відношення.
Але тут журналісти Рошфора стали як навіжені висміювати принца П'єра на сторінках Марсельєзи. Скорше за все, тому, що писати гостро про імператора було ризиковано, а от про його бідному родича – сам бог велів.
У перші дні нового 1870 року терпіння принца луснуло, і він послав Рошфору листа. Саме йому, бо всі журналісти Марсельєзи писали під псевдонімами, і хто реальний автор дотепів було неясно. У листі було сказано: «Тепер і моя черга. Хочу запитати, чи захистять ваші чорнильниці ваші груди?» Цим принц давав зрозуміти, що готовий до реального поєдинку. Далі вказав свою адресу і на всякий випадок нагадав, що живе як звичайний громадянин, не дивлячись на те, що його прізвище Бонапарт.
Виклик вирішив прийняти Паскаль Груссе, бо це він більше за всіх писав про принца. Його майже ніхто не знав, оскільки він теж ховався під псевдонімом. Не чув про нього і принц.
Як і годиться, Груссе послав виклик через секундантів. І обрав на цю роль 21-річного, але дуже темпераментного колегу Віктора Нуара і Ульріка де Фонвіля. Вони з пістолетами увірвалися ввечері в квартиру Бонапарта і, всупереч дуельним правилами, стали агресивно вимагати принца. Хоча домовлятися про поєдинок мали теж з секундантами. Принц послав їх геть, і сказав: «Я не буду стрілятися з лакеями Рошфора». Адже викликав його самого. Нуар підбіг до Бонапарта і вдарив його по обличчю. Той, не роздумуючи, вийняв пістолет і застрелив кривдника.
Дуель так і не відбулася. Але загибель молодого журналіста дала привід Рощфору зразу відреагувати: «Я був настільки тут дурний, думаючи, що Бонапарт може бути ким завгодно, тільки не вбивцею. Французький народ, ти будеш це терпіти?» А народ, не знаючи подробиць, вбивцею сприйняв Наполеона ІІІ. У тому ж році у Франції спалахнула чергова революція, як завжди кривава і нещадна.
Віктора Нуара поховали на кладовищі Пер-Лашез, а Жюль Далу створив йому прекрасний надгробок. І парижани, напевно це властиво тільки їм, помітили, що скульптор якось особливо підкреслив причинне місце розпластаного на мармуровій плиті молодого журналіста.
Незабаром пішов поголос, що дотик до нього лікує безпліддя та імпотенцію, та й взагалі допомагає в любові. Нуар вкрила слава, якої він би навряд чи зажив, якби тоді залишився живим.
