Суддя Дарницького окружного суду Марина Заставенко заборонила автору та видавцям не лише поширювати тираж книги про Стуса. Вона повпливала на те, щоб видалити згадки про Медведчука на радіо, телебаченні, в інтернеті та інших ЗМІ та з цілого розділу книги будь-яку інформацію, де про нього йдеться.
Марія Заставенко визнала недостовірними формулювання, які є оціночними судженнями. Детальніше про це – у блозі “Честь і не честь” на 24 каналі.
Якби програма “Честь і НЕчесть” виходила на 40 років раніше, то премію “НЕчесть тижня” однозначно б отримали судді Київського міського суду. Вони засудили поета та правозахисника Василя Стуса до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання за антирадянську діяльність.
Стус помер у карцері через 5 років. У 1990 році Верховний суд УРСР його виправдав, за відсутністю складу злочину. Адже поет публічно не закликав до насильницького повалення радянської влади.
НЕчесть тижня
Він допустимими методами боровся за становлення демократичних засад в суспільстві, проти окремих порушень, допущених в той період. Але його книги наводили жах на радянський режим. Як зараз такий же жах ймовірно наводить книга Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса” на тогочасного адвоката поета та теперішнього проросійського політика Віктора Медведчука.
Журналіст та історик, редактор “Історичної правди” Вахтанг Кіпіані описав у книзі, як виглядало судилище над Василем Стусом. Тоді судове засідання не мало нічого спільного з реальним чи об’єктивним розглядом справи. Засідання було закритим від журналістів, міжнародних спостерігачів чи громадськості. Адвокат навіть не повідомив сім’ю поета про початок засідань.
Ба більше, згідно з матеріалами справи, Медведчук визнав правильною кваліфікацію прокуратурою дій Стуса, тобто визнав вину свого підзахисного. Хоча сам поет в суді заперечував будь-які обвинувачення.
Конкретно у справі Стуса Медведчук займав пасивну позицію, підігруючи стороні обвинувачення: він не використовував весь той інструментарій, який мав радянський адвокат у 1980 році; порушив навіть ті обмежені вимоги адвокатської етики, які існували в радянські часи.
Автор книги, грунтував свої судження на документах та свідченнях, які були в його розпорядженні. Але ображений Медведчук, вирішив подати до суду.
На його думку, згадки про Медведчука у книзі Кіпіані є недостовірними та порочать його честь та гідність. Ніби кум Путіна своїми діями і висловлюванням не достатньо себе порочить?
Це не перший схожий позов Медведчука. І раніше суди першої інстанції ставали на сторону політика. Тож Кіпіані та адвокати видавців книги були готові програти в Дарницькому районному суді міста Києві. Але суддя Марина Заставенко вразила їх зухвалістю та абсурдністю рішення.
Суддя заборонила автору та видавцям не лише поширювати тираж книги до видалення звідти згадок про Медведчука, а й заборонила згадувати по радіо, телебаченню, в інтернеті та інших ЗМІ будь-яку інформацію з цілого розділу книги, де йдеться про політика.
