Вже деякий час в мережі культивують чутки про можливу зміну міністра оборони Андрія Тарана.

Я б не надто їм вірив, тому що Таран при всіх своїх недоліках – цілковита людина президента і Зеленський у ньому впевнений. У той же час, у міністра дійсно існує проблема з генералітетом, який не допускає міністра до вирішення багатьох питань і фактично саботує реформи в ЗСУ – зокрема, вони ніяк не можуть прийти до єдиної думки про те, хто буде головний з освоєння бюджету Міністерства оборони, пише війсьовий експерт Олег Жданов.

Заміна Тарана на Ірину Верещук, якій нібито пророкують місце в міністерстві, малоймовірна. Насамперед тому, що Верещук – не людина команди Зеленського. Незважаючи на те, що вона намагалася переконати Володимира Олександровича в тому, що вона готова конкурувати з Віталієм Кличком на виборах, всі ми бачили їх результат. Крім того, Верещук не має профільної економічної освіти, та й вона не такий вже ефективний менеджер, бо селище міського типу Рава Руська я не прирівнюю до Міноборони – це небо і земля. А в Міністерстві потрібен ефективний кризовий менеджер із жорстким характером, який буде в змозі відібрати у генералів господарську діяльність і поставити їх у стрій.

Якщо ж гіпотетично допустити, що Зеленський знайде заміну Тарану, то, за великим рахунком, на військових діях це не позначиться. Тому що генерали повинні повернутися до карт, військ і виконання бойових завдань.

Нагадаю, що посада міністра оборони стала “цивільною” ще з приходом Гриценка – саме тоді було ухвалено відповідний законопроект. І вже тоді почали розділяти повноваження між Генштабом і Міністерством оборони, адже тодішній реформатор Марчук, який здійснював скорочення ЗСУ і реформу оборони, заздалегідь заклав бомбу уповільненої дії, зробивши Генштабу юрособу, чим фактично зробив його суб’єктом господарської діяльності.

З того моменту генерали стали менеджерами і перетворили Збройні сили на військторг “Купи-продай”, а міністр оборони став “весільним генералом” без мінімуму повноважень. При Порошенку постулат про міністра-цивільного тільки зміцнили, як і тезу про те, що повноваження потрібно розділити.

Але на ділі потрібно повернутися до того, що Генштаб – це вищий орган військового управління і він не має відношення до торгівлі. Відповідно, весь бюджет і вся госпдіяльність повинна знаходитися під контролем Міністерства оборони – такого ж типового відомства, як і всі інші у складі Кабінету Міністрів. І головне завдання Міністра оборони за законодавством – це забезпечення життєдіяльності ЗСУ, їх розвитку та популяризації, а начальника Генштабу – забезпечення боєздатності військ та їх готовності до виконання завдань за призначенням.

При цьому стає необхідним ліквідувати штаб тилу, штаб озброєнь і залишити на їх місці два невеликих відділи, які будуть комунікувати з відповідними департаментами Міноборони і всю діяльність, що не стосується підготовки військ повинно також вести Міноборони. Тобто знову зробити з менеджерів бойових генералів.