Петро Порошенко таки прокоментував розслідування журналістів проєкту Bihus.Info. Для цього він навіть дав розгорнуте інтерв’ю, але не Денису Бігусу, і навіть не скликав заради цього пресконференцію. Цю історію прокоментував журналіст 24 каналу Дмитро Гнап.
Політик дав інтерв’ю журналісту свого власного телеканалу “Прямий”. Майже половина цього годинного інтерв’ю була присвячена проблемам зовнішньої політики, наприклад, найближчій зустрічі Джо Байдена з Володимиром Путіним.
Чи є що приховувати Порошенку
Лише у другій половині розмови журналіст таки насмілився спитати Петра Олексійовича про його стосунки з Медведчуком. Тож невже п’ятому президенту є що приховувати, якщо від питання про кума Путіна він насолоду не отримує?
Можливо, бо вже на початку цієї частини розмови Петру Порошенку довелося говорити неправду. Зокрема, його спитали, чому в розпал війни, українська влада купувала вугілля у бойовиків і до чого тут Медведчук. За словами Порошенка, ми були змушені купувати вугілля на окупованих територіях, бо українські електростанції можуть працювати лише на антрациті, який видобувається на Донбасі.
А як же тоді його власні слова кількарічної давнини, коли ще бувши президентом, він переконував, що за кордоном продають достатньо вугілля для України? Мовляв, треба купувати його там, щоб не залежати від Росії й терористів, тільки енергетична незалежність має свою вартість, а тому ми маємо платити за закордонне вугілля за світовими цінами.
Саме так Порошенко у 2018 році виправдовував введення скандальної формули “Роттердам+”. Тільки от дуже швидко з’ясувалось, що під виглядом південноафриканського чи австралійського вугілля, на електростанції везли все те ж саме вугілля з окупованого Донбасу.
Купувалося його там за мінімальними цінами, а в український тариф на електроенергію закладалося по світових цінах, по вартості цього вугілля не на шахті в Торезі, а у порту голландського Роттердаму. І цю різницю між ціною бойовиків й світовою ціною і клало собі до кишені оточення п’ятого президента.
Неправда в історії щодо труби
Далі Порошенка нарешті запитали про те, як же Медведчуку вдалося отримати контроль над дизельпроводом і заробляти на цьому мільйони. І він знову сказав неправду, розповідаючи історію цієї труби.
Насправді дизельпровід був повернутий у власність української держави не у 2014 році, як сказав Порошенко, а у 2011 році, в часи Януковича. Спочатку Господарський суд Рівненської області виніс таке рішення, а потім це рішення підтвердив апеляційний суд. Цілком зрозуміло, чому Петро Порошенко приховує цей факт.
Виходить парадокс: коли президентом був проросійський зрадник Янукович, дизельпровід у росіян забрали й віддали українському Фонду держмайна, а коли президентом став патріот і державник Порошенко – дизельпровід в України забрали й повернули росіянам.
Якось дивно виходить, правда? Петро Олексійович сказав, що вдіяти нічого не міг, оскільки рішення про це приймав незалежний і справедливий український суд, а тому влада змушена була підкоритися і віддати росіянам трубу. І справді, як відомо, у 2015 році рівненська суддя Ярослава Гудзенко своїм рішенням повернула росіянам дизельпровід, а вони швиденько перепродали його швейцарській фірмі, пов’язаній з Медведчуком.
Тільки якщо Порошенка так обурює рішення цієї рівненської судді, чому тоді СБУ не порушила проти неї кримінальну справу й чому Вища рада правосуддя, яку контролював президент, не позбавила її мантії? Вийшло навіть навпаки: пізніше своїм президентським указом президент Порошенко продовжив ще на 5 років повноваження цієї скандальної судді.
Окрім того, на свій захист Петро Олексійович демонструє рішення Ради нацбезпеки та оборони, яка під його головуванням теж начебто боролася за повернення цього дизельпроводу у власність України.
Для порівняння: 4 рішення РНБО в часи Порошенка, якими трубу у Медведчука так і не вдалося забрати і лише одне рішення РНБО в часи Зеленського, після якого кум Путіна втратив і трубу, і телеканали, і мережу заправок. Так хто насправді хотів позбавити Медведчука впливу і ресурсів, а хто просто імітував бурхливу діяльність?
Як Медведчук з’явився в історії з обміном полоненими
В останній частині інтерв’ю Порошенка запитують про обмін полоненими й про те, як Медведчук взагалі з’явився в цій історії. У Порошенка неодноразово заявляли, що за кума Путіна особисто просила канцлер Німеччини Ангела Меркель. Мовляв, якби не вона – Петро Олексійович і не думав би залучати Медведчука до процесу обміну.
Втім, журналісти у своєму матеріалі навели фрагмент телефонної розмови, де кум Путіна каже, що йому обміном полоненими запропонувала зайнятися не Меркель, а саме президент Порошенко.
Так чия була ідея надати Медведчуку офіційний статус перемовника від України? Відповідний момент прокоментував сам Порошенко. Виявляється, вже не Меркель пропонувала Медведчука для обміну полоненими, а хтось з учасників нормандського формату.
Так поступово змінюються свідчення. Може це і сам президент Порошенко пропонував, адже він теж був серед учасників цього формату. На завершення інтерв’ю, колишній президент не особливо стримуючи себе дав емоційну оцінку і нинішній владі, і журналістам, які насмілилися висвітлити історію з “плівками Медведчука”, називаючи це “скотством”.
Хоча, як на мене, “скотство” – це тримати бізнес на території держави-агресора та провертати бізнесові оборудки, поки наші солдати гинуть в котлах. Це витягти з небуття кума Путіна і запхати йому до рота смачні шматки української енергетики – зокрема, постачання дизелю, скрапленого газу, електроенергії та вугілля.
“Скотство” – це з надривом розповідати про власний патріотизм і рвати вишиванку на грудях, і водночас дозволити створення в Україні масштабної проросійської пропагандистської машини Медведчука. “Скотство” – це хизуватися звільненням українських солдатів з полону і водночас ставитися до них як до масовки та декорацій для власного піару.
А також підписуйтесь на наш телеграм канал Корупція – інфо – https://t.me/korupciya, аби не пропустити ще більше цікавої та актуальної інформації.
