Ми побачили дію «антисистемного» президента. І це працює, і дуже сильно. Історія з санкціями проти Тараса Козака й медведчуківських телеканалів насправді має ширше політичне значення, ніж сама лише боротьба з Медведчуком, ОПЗЖ і російським упливом в Україні, пише політолог Володимир Фесенко.
По-перше, вона показує еволюцію Володимира Зеленського на посаді президента. Як свого часу Леонід Кучма в перші роки свого президентства, Зеленський усе більше стає державником і діє у відповідності з національними (державними) інтересами. Це об’єктивна логіка еволюції дій державного керівника. Він повинен зміцнювати й захищати свою державу. У цьому є і його особистий політичний інтерес, й інтерес держави, яку він очолює. Інакше виникне дисонанс між президентом і суспільством (державою), як це трапилося з Януковичем.
По-друге, як виявилося, нестандартні рішучі дії, що виходять за межі класичної, звичайної української політики, можуть бути дуже ефективними. Насправді це дуже хороший досвід і потенційний стимул для президента Зеленського. Він виграв президентські вибори як антисистемний кандидат. Але потім став поступово перетворюватися на типового, стандартного, «системного» президента, і став при цьому втрачати свою популярність і свій уплив. Нещодавно ми побачили дію «антисистемного» президента. І це працює, і дуже сильно.
Так може і далі варто працювати в логіці «антисистемного» президента? Тарифна проблема, глухий кут у мирних переговорах щодо Мінських угод і багато іншого вимагають таких же нестандартних і рішучих дій, які можуть бути підтримані значною частиною суспільства. Природно, не варто дріботіти (усе добре в міру), не варто починати політичні війни на всіх фронтах (це загрожує поразкою), але крок за кроком, дія за дією в стилі й логіці сильного «антисистемного» президента можуть стати рецептом для радикального й ефективного оновлення президентства Володимира Зеленського.
