Кілька днів на дачі без телевізора і Facebook. А потім до Києва, до гидотних гаджетів. І тут розумієш, у якому емоційно отруйному середовищі ми живемо. Скільки жовчі і самозамилування з екрана й монітора!

Такими словами почав свою публікацію представник Донецької області у Тристоронній контактній групі, головний редактор інтернет-видання “ОстроВ” Сергій Гармаш.

Далі прямим текстом:

Й ані тіні сумніву у власній правоті, ані кроку у спробі зрозуміти, пройти чийсь шлях у його черевиках. Судити стало не просто модно – це вже стиль життя. Навіть у гарних людей. Навіть у побожних християн. До того ж кожен стоїть весь у білому, але своїми “чистими” ручками кидає лайно на вентилятор. А потім скаржимося, що не все коричневе – шоколад, і пахне зовсім не ванількою… Як казала моя бабуся, “назви людину 40 разів свинею – вона й зарохкає”.

Хто що продукує в цей світ – той те й отримує. Тому про добре. Що, втім, для когось може бути дуже навіть поганим.

Нерозумно було очікувати від Зеленського або ТКГ прогресу в наближенні миру на Донбасі. Поки ми об’єктивно слабкіші за Росію в економічному, військовому і аспекті внутрішньополітичної єдності – будь-який прогрес може бути тільки на користь сильнішої сторони. А мир на умовах Росії може бути тільки “русским миром”. Тож якщо в нас уже шість років 3,5 млн людей в заручниках, 1,5 млн – у вигнанні, а на фронті гинуть люди, то це проблема не Зеленського або ТКГ – це проблема інших 35 млн, частина яких не бачить війни з Росією, а частина ненавидить Зе, тому що він забрав владу в Пе, через “чесність” і “патріотизм” якого Зе, власне, і прийшов до влади…

Загалом у війні всіх проти всіх нам не до Росії. Тут нам не до звільнення людей і територій, тут хоча б оборону втримати. Тому те, що Росії 2020-го не вдалося нічого з того, що вона планувала: ні “консультативних рад”, ні “спільних інспекцій із бойовиками”, ні “фокінізації” ТКГ і “сівохізації” суспільства, ні перенесення центру політичних рішень з “Нормандської четвірки” у ТКГ – це вже велика перемога.

А якщо реально хочете перемоги у війні, то потрібно не на Байдена або Зеленського сподіватися, а працювати над тим, щоб стати суб’єктом у діалозі з Росією і західними “партнерами”. Поки не станемо суб’єктними, тобто рівними їм, нашу долю вирішуватимуть за нас, а нам залишиться в найкращому випадку оборонятися.

Але в будь-якому разі – це я можу гарантувати – новий рік буде для нас усіх кращим, ніж 2020-й. У всіх сферах. Передусім тому, що ми втратили ілюзії та страхи, а отже, спокійніше ставитимемося до того, що відбувається, і менше чекатимемо від когось, що він прийде і зробить нам що-небудь замість нас.

Це стосується і коронавірусу, і очікувань народу від влади, і “рейтингових” страхів влади перед народом, і надій нових політиків на “мир в очах Путіна”, і віри старих політиків у швидкий кінець “нових”, і ще багато-багато чого…

Ні, у нас не буде менше проблем, але сприйматимемо ми вже тверезіше, сильнішими, зі сформованим імунітетом, меншими надіями на дядька. А отже, будемо швидше рухатимемося і до миру, і до суб’єктності, і до нормального життя!

І приймаймо одне одного такими, якими ми є вже зараз. Так, навіть нечесними, дурними, непрофесійними, непатріотичними. Однаково, якщо ненавидіти всіх “дурнів”, вони розумнішими не стануть! Зупинімо цей вентилятор! Він забирає надто багато сил! Борімося не з “поганими людьми”, а з поганим у людях. Не намагаймося насильно зробити одне одного “кращими” чи “правильнішими”. Змінюймо одне одного – як у сім’ї – терпінням і любов’ю. Це буде повільно, проте зі 100-відсотковою гарантією результату. І це єдиний спосіб зберегти країну і повернути їй мир.