На даний момент в Чехії у зв’язку з поширенням коронавірусу оголошено надзвичайний стан і карантин.

Громадян просять залишатися вдома, робота громадського транспорту скорочена, уряд головним чином концентрується на вирішенні питань, пов’язаних з коронавірусів. Однак в цей непростий час найскладніше лікарям, які щодня стикаються з пацієнтами, зараженими новим вірусом..

Інформації про роботу лікарів не так багато, проте подивитися на ситуацію зсередини стало можливо завдяки Павлє Коваржіковей, співробітниці факультетської лікарні на Буловце, куди ще на початку березня доставили перших заражених коронавірусів в Чехії. Своїми думками вона поділилася в соцмережі Фейсбук:

“Я більше не можу. Ми не спимо, не їмо, я навіть не пам’ятаю, коли я була останній раз в туалеті. Телефон дзвонить безперервно. Очевидно, що на нас, як на лікарів, обрушилася додаткова робота, ми знали на що йдемо. Але це зовсім інша. Це спринт і марафон в одному – це неймовірно складно, це триває дуже довго і кінця цьому не видно.

І незважаючи на постійні статті в ЗМІ, щоб безсимптомні [пацієнти] не приходили в лікарні, їх все одно приблизно мільярд. Тому повторю ще раз: якщо у вас немає ніяких [ознак] або тільки легкі, то залишіться вдома, пийте достатньо рідини, при температурі приймайте «паралії» і більше відпочивайте. Не розумію логіку людей, які бояться заразитися коронавірусів, але приходять в місце, де на 100% очевидно, що тут він є.

Люди обманюють швидку допомогу і нас, брешуть про свої симптоми, щоб ми їх обстежили, намагаючись обдурити систему. По-перше, незважаючи на дефіцит сну, ми не повні ідіоти, і завжди зрозуміємо, якщо комусь дійсно погано чи ні. Мене ображає, коли з мене роблять дурня. По-друге, вони витрачають наш час і сили (і медичний матеріал, так як він теж товар, що ми теж повинні брати до уваги), які ми могли витратити на тих, кому дійсно потрібна наша допомога. В охороні здоров’я я працюю чимало, але коли у нас вкрали маски, то це навіть мене вразило. Також я була б вдячна, якби на мене люди перестали кричати як по телефону, так і особисто.

Я розумію, що ситуація для вас стресова, для мене теж, але своїм криком ви не підвищите ефективність моєї роботи.
Очевидно, що ви злі на уряд, вважаючи їх заходи надто жорсткими / недостатніми / нескоординованими, я все розумію, але і ви зрозумійте, що ви кричите на бідолаху, який вже навіть не знаю як довго не спав, який на рішення прем’єра може так само вплинути , як і на завтрашню погоду на Шрі-Ланці. Просто давайте будемо вести себе розсудливо і з повагою один до одного.”