НАТО навіть не хоче обговорювати доєднання України до свого складу. Ні у найближчі 5 років, ні навіть 10 років.
Про це керівник фракції “Слуга народу” Давид Арахамія заявив у інтерв’ю. Він наголосив, що Україна не бореться за процес.
“Ми б не боролися за заявки про НАТО. Ми б боролися за результат, але не за процес”, – наголосив нардеп.
Він додав, що Україна готова обговорювати й моделі поза НАТО. Це можуть бути прямі гарантії з боку США, Китаю, Великої Британії, Німеччини чи Франції. Київ може обварювати це у ширшому колі, а не лише з Росією.
Те, що НАТО сьогодні не насмілилося встановити безпольотну зону над Україною – опосередковане заохочення фашистсько-путінської Росії до активізації наступу в Україну. Про це заявив дипломат Вадим Трюхан.
“Замість того, щоб зробити те, що давно вже визріло і перезріло, а також надати потужну зброю, за допомогою якої Україна би добила рашистів, вони знову висловили занепокоєння і (політичну) підтримку Україні. І то на фоні абсолютно позбавлених сенсу, з точки зору воєнної тактики і стратегії, ударів по житлових кварталах Києва, Ірпіні, та іншим українським містам. Під час обстрілу села Маркарівка на Києвщині, в результаті якого загинуло 5 цивільних, у тому числі 3-є дітей. А про нічне захоплення ЗАЕС годі й говорити. Нічого, окрім розчарування. Хотілося б помилитися, але наступні декілька днів стануть найстрашнішими в історії України. Бійня буде диявольська. І не факт, що рашисти не переплюнуть гітлеровців. На жаль. А 4 березня 2022 року увійде в історію людства як день ганьби та імпотенції так званого вільного світу. Тримаймо стрій! Правда на нашій стороні. Відтак перемога буде! Незважаючи ні на що, і ні на кого!
ПС. Боюсь, що і сьогоднішнє засідання РадБезу ООН, ініціюване Великою Британією, залишиться нічим, якщо б не сказати пшиком…” – зазначив дипломат.
З огляду на те, скільки списів ламається довкола відмови НАТО створювати безполітну зону над Україною, цілком очевидно, що йдеться про соціально-політичний наратив, який має мало спільного з реальністю — але може бути корисним.
Закривати небо над Україною НАТО не стане за жодних умов з кількох причин. Насамперед, тому, що в командування Альянсу чудово розуміє: така операція не є річчю в собі. Створення безполітної зони є елементом цілого комплексу бойових заходів. І весь попередній досвід створення таких зон свідчить про те, що ця мета досяжна лише за умов, коли ворог має від початку слабкі або ж ослаблені в ході попередніх дій ВПС та ППО.
А з цього випливає головне – закриття неба являє собою наступний етап після забезпечення панування в повітрі. Забезпечення ж панування – це знов-таки, масштабна операція. Причому не лише авіаційна, а загальновійськова. Вона, серед іншого, передбачає знищення наземних засобів ворожої ППО, включаючи зенітні установки, радіолокаційні станції, комплекси радіолектронної боротьби; удари по об’єктах авіаційної інфраструктури – аеродромах і ремонтних базах, літаках в капонірах. В цих діях беруть участь усі засоби, здатні до подібних дій – від літаків із відповідним озброєнням до диверсійних груп і систем залпового вогню. І, нарешті, подібні дії передбачають інтенсивну роботу винищувальної авіації.
Якусь частину цих задач можуть взяти на себе ЗСУ, але, на жаль, далеко не всі. Відповідно, залученим до таких місій підрозділам держав-членів НАТО неминуче доведеться вступати у вогневий контакт із російськими. Навіть якщо їхня участь обмежиться лише “повітряними патрулями”. Більше того, з огляду на наявність у РФ авіаційних систем далекого радіолокаційного спостереження (“літаючих радарів”) та зенітних ракетних комплексів далекої дії, вони так само можуть створювати тимчасові закриті зони в українському небі, не будучи фізично присутніми на українській території. Це в будь-якому разі прямий шлях до ескалації бойових дій та переростання війни в Україні в загальноєвропейський а то й світовий конфлікт. При тому закриття українського неба матиме мінімальний ефект в сенсі захисту українських міст та критичних об’єктів інфраструктури на кшталт АЕС: винищувачі мають дуже невеликі можливості перехоплення балістичних та крилатих ракет (включаючи авіаційні, які росіяни випускають зі свого або білоруського повітряного простору). А проти ракет, випущених реактивними системами залпового вогню вони просто взагалі нічого не можуть вдіяти.
Однак розмови про закриття українського неба, повторюсь, є корисними в якості політичної технології та способу впливу на громадськість Заходу. Разом із тим, заяви з боку представників країн НАТО щодо потенційної можливості такого рішення могли би стати додатковим засобом політичного тиску на РФ та черговою демонстрацією єдності з Україною. Водночас, подібні дебати можуть слугувати ширмою для напрацювання альтернативних рішень з тією ж метою убезпечення від повітряних атак.
