За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. 

Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня, повідомляє Корупція. Інфо

Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.

Святкування Різдва Христового тісно переплелось з обрядами, що супроводжували язичницьке свято "Корочуна". 

Значення багатьох дійств набули християнського смислу, однак обряди – ритуали, пов'язані із хліборобством залишились незмінними.

Християни також виконували магічні дії з надією на великий урожай, приплід худоби, а також мир, спокій та здоров'я всіх членів родини. Ці дійства супроводжувались і низкою заборон. 

Оскільки описати всі неможливо, адже майже в кожному селі були свої особливості, згадаємо про деякі з них.

До свят завершували всю важливу роботу по господарству – від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували  квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони).

Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов'язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою.

Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу. 

Не можна і сваритися в цей день, а навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.

Тому, аби когось не забути, господиня заворожує усіх своїх ворогів: затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає: «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». 

Також вона зав'язує ґудзі на мотузці — стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи: «Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!».

Ніж старались не використовувати у передсвятковий день, адже можна щастя відрізати. Тому всі роботи, які передбачали використання ножа, робили напередодні.

Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця. Коли ж хтось випадково погасить свічку, то вірили, що у наступному році хтось помре в родині. Хоча подекуди гасили після вечері. 

Якщо під час вечері свічка горить ясно, то буде гарний рік, якщо блимає і кіптявить – не буде великого гаразду.

Не можна було проганяти бездомних, бідних, одиноких, адже сам Бог міг прийти на вечерю в образі бідняка. Присутність такого гостя навпаки вважалась доброю прикметою і господарі намагались йому угодити.

Після вечері, яка могла тривати й чотири години, спати лягати не можна, бо вважалось, що проспиш Царство небесне. До того ж господарі мали гостити із добрими духами, які завітали на Святвечір.

На Перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, проте обов'язково одружені діти: син з невісткою чи донька з зятем повинні везти "до діда вечерю" вже зі своїми дітьми. Ця "Родова вечеря" є символом єдності, об'єднання роду.