Жителям окупованого міста не вистачає холодильників і правоохоронців
Більше року мешканці окупованих територій Донбасу примудряються жити без тисячі речей, які колись здавалися буденними і постійними. 

"Ми згадали історичну фразу "Шукайте дрібницю – немає здачі!"

Звичайно ж, першою відповіддю була "Не вистачає миру і спокою". На другому місці в імпровізованому опитуванні виявилося "Важко без виїхали рідних і друзів". На третьому місці – затвердження "Немає визначеності в майбутньому" і "Немає роботи". Якщо говорити про конкретні речі, то донеччани починають перераховувати десятки пунктів. Наприклад, ускладнює нормальне життя відсутність банків, пошти, судової системи…

"Коли діти показали мені інтернет-банкінг і як платити за квартиру через інтернет, я була щаслива! Просто вбивала дані лічильників на сайтах, дані банківської карти – і оплата комуналки йшла за призначенням. Ніяких тобі черг в ощадкасах, ходінь за три квартали, до найближчого відділення. Оплата за кабельне телебачення взагалі йшла автоматично, я і не згадувала про неї, поки не приходило повідомлення на телефон, що з карти знялися гроші на абонплату, – розповіла нам донеччанка Марія Шептунова. – А зараз доводиться стояти в чергах, щоб заплатити за квартиру, підписувати купу папірців – загалом, повернулися в первісний вік якийсь".

Оновити платіжні картки, покласти або зняти депозит – все це жителі Донецька не можуть. У так званий "банк ДНР" якось ніхто не поспішає. "Щастя, що не було вимкнено інтернет і можна, наприклад, поповнити собі мобільний, не переплачуючи втридорога при покупці "поповняшки", – зазначив мешканець Донецька Костянтин Рубін.

d4ed9aff32c87a1d8be3756c7ff473a2

Навчилися донеччани жити виключно готівкою. "Ми вже згадали велику історичну фразу "Шукайте дрібниця – немає здачі!" – з іронією говорить житель Калинівки Анатолій Балабан. – Спасибі, нагадали. Я в магазині на касі це чую постійно. Нещодавно був у Маріуполі – так там вже в таксі можна картою розплачуватися. У нас же можна їхати десять хвилин додому, а потім ще півгодини кататися з таксистом, розмінюючи сто рублів, тому що у нього дрібних на здачу немає".

"Ми були в жаху, коли пішов останній поштовий оператор"

Залишившись без пошти і поштових відділень, донеччани раптом виявили, що це теж велика проблема. "По-перше, люди ще пишуть один одному паперові листи і треба їх якось відіслати і отримати, по-друге, дуже часто треба відправити рекомендований лист або з повідомленням, відправити посилку або отримати її. 

Я пам'ятаю, в якому ми були жаху, коли пішов останній поштовий оператор з Донецька, а нам треба було дітям-переселенцям відправити теплі речі. Я вже мовчу про підписку на газети і журнали – у нас багато виписували хоча б по одній газетці з програмою. Ну і головне – пенсії. Листоноші ж розносили старим їхні гроші! – ділиться наболілим житель Кіровського району Олександр Веленгуров. – Після захоплення міста бойовики пообіцяли, що будуть виплачувати пенсії, і листоноші знову будуть приносити додому пенсії. У моєму районі цього почину вистачило на пару місяців, зараз говорять "Ідіть у банк і отримуйте! "А як моя бабуся піде, якщо їй майже 90 років, і вона не може з ліжка встати – ноги хворі…"

Маршрути довжиною в півдороги

Навчилися донеччани жити без звичних автобусних, трамвайних, тролейбусних маршрутів. Так, тролейбус "десятка", що з'єднував центр Донецька і селище шахти "Жовтневий рудник", давно вже проїжджає заледве половину маршруту. Днями шлях "десятки" збільшили ще на чотири зупинки – проте на "Жовтневу" вона ще довго не поїде: зруйнований Путилівський міст, що веде в бік селища, а на самому "Жовтні" начисто зрізані тролейбусні дроти. Дістатися до селища можна тільки через залізничний вокзал, а до будинків по вулиці Стратонавтів – тільки на автомобілі.

___12



Та ж доля спіткала головний трамвайний маршрут № 1. Колись його звичайно зупинкою був вокзал, але ось уже кілька місяців "одиничка" розгортається за п'ять зупинок до колишньої кінцевої. Приватний сектор біля трамвайних колій значно спорожнів – багато людей покинули домівки через обстріли цього району.

"У нас в Калінінському районі зник маршрут автобуса № 83, який користувався популярністю у жителів, – повідала мешканка Наталія Погукаева. – У нього був зручний графік, довгий маршрут, ми на ньому завжди встигали на роботу. Скасували зовсім, сказали – немає перевізників на цей маршрут".
Найбільше автобусних маршрутів позбулися Петровський і Кіровський райони. "Раніше хоч одна машинка, але бігала, а зараз добираємося, як як може. Автобуси – ті, які залишилися, частенько ходять забитими – ні влізти, ні вилізти".

"Забули випустити з в'язниці"

Як ніколи чітко з'ясували жителі Донбасу значення слова "свавілля". В окупованій частині регіону немає судової влади, адвокатури, нотаріату, органів слідства. Хоча в "ДНР" вже з'явилися свої "адвокати", "нотаріуси" і "суддя", про правовий захист говорити не доводиться. "Мені "пощастило" жити з буйними сусідами-алкоголіками, які шумно проводять час, в тому числі і вночі. 

Періодично спалахують бійки, пару раз навіть була поножовщина. Ми дзвонили в міліцію, яка тепер поліція, говорили: "Заберіть їх, вони з ножами по під'їзду один за одним бігають!" Ви думаєте, хтось приїхав? – розповів історію дончанин Анатолій Цімляний. – Друзі розповідали, що це нормальна практика, виїжджають лише на вбивства. Навіть коли викликали поліцію жителі пограбованої квартири, на тому кінці дроту запитали "Багато вкрали?" Люди в шоці були, кажуть, "не знаємо поки". Їм запропонували визначитися, чи винесли злодії цінності або так, нісенітницю забрали. І сказали, мовляв, врахуйте, телефони там або обручки золоті ніхто шукати не буде" .

Як розповіли Сегодня.ua донеччани, які побували в слідчому ізоляторі Донецька, якщо раніше тут за законом підсудні чекали вироку, то зараз у СІЗО сидять по кілька днів і місяців без всяких слідчих дій. "Сидять комерсанти, які відмовилися поділитися виручкою. Є молоді хлопці, яких "призначили" диверсантами. Є порушники комендантської години. З усіх слідчих дій, проводиться тільки одне – ми його називали "допит третього ступеня". Простіше кажучи, побиття. Я відсидів рівно місяць просто так: торік влітку на вулиці патруль вирішив, що я коригувальник, бо їжджу на велосипеді. Привезли мене в СІЗО, якийсь начальник, як не дивно, швидко розібрався, що ніякої я не коригувальник… Але забув сказати конвойним, щоб мене випустили! І пішов. Ті відвели мене в камеру, сказали, за адмінпорушення доведеться посидіти. Ну я і посидів – мінус два зуба і ребро тріснуте", – розповів колишній донеччанин, а нині житель Кіровограда Марк Сулима.

"Нудьгуємо за міським шумом"

Із зовсім вже побутових речей донеччанам не вистачає, як вони кажуть, магазинів побутової техніки. "Від стрибків напруги у людей іноді згоряють холодильники і телевізори. Мало того, що в Донецьку майже не залишилося магазинів, що торгують побутовою технікою, так і в тих поодиноких, що є, вартість товарів зашкалює за межі розумного. Так що купити нову техніку проблематично. І якщо можна обійтися, наприклад, без пилососа, замінивши його шваброю і ганчіркою, то без холодильника або праски, або грубки жити важкувато, – зазначила донеччанка Юлія Смирнова. – Доводиться шукати продавців через інтернет, брати техніку уживану.

ae25971d702a66663607ec4dfddf55b4

Донеччани кажуть: сумують за зниклими улюбленими магазинами і кафе, міським шумом, по звуках великого футболу на "Донбас Арені"… "Два роки у нас не було концертів, справжніх свят, молодіжних якихось заходів. Всі зараз якесь не ті, немов народ з-під палиці заганяється. Всі думають тільки про те, як жити далі, – поділилася донеччанка Марина Коваль. – А ми хочемо, щоб війна скоріше закінчилася по-справжньому. Щоб було знову багато людей в Донецьку, на стадіоні – футбол, в кінотеатрі – свіжі фільми, на майданчиках – концерти сучасних виконавців. Акції, розпродажі, ярмарки – здається, я б багато чого за це віддала. І це не примха, чи не дурниця, а наше бажання мирного життя з усіма його проявами, великими і маленькими!



‡агрузка...