Медіапростір знову повниться чутками про ротації в уряді. У всіх свої “інсайти” та “інформовані джерела”, що дають суперечливі розклади. Вважаю, що точковими кадровими замінами питання не вирішити. Про це у своїй колонці для видання “Українська правда” пише депутат від партії “Слуга народу” Олег Дунда.
Кабмін потребує кардинального перезавантаження. Більше того – це питання перезріло. Ідеальний час для зміни складу був у травні цього року, у перерві між сплесками пандемії.
Час іще терпить, але на проведення ротацій у виконавчій владі його вже майже не залишилося.
Насамперед це стосується кандидатури прем’єра. І справа не в допущених ним помилках. Не помиляється лише той, хто нічого не робить.
Денис Шмигаль був хорошим прем’єром, але перестав відповідати поточним викликам.
В нашій нинішній ситуації у прем’єрському кріслі має перебувати людина, яка здатна бути якісним комунікатором, мати стратегічне бачення розвитку України, розуміти майбутні загрози для країни та вміти їм заздалегідь запобігати.
Прем’єр має бути помічником реалізації політики президента, а не просто виконавцем його доручень. Те ж саме стосується й інших позицій в уряді.
Цей Кабмін мав усі шанси спрогнозувати і зростання цін на сировину на світових ринках, і нову хвилю пандемії коронавірусу, і використання РФ усіх інструментів для просування “Північного потоку-2”. Передбачати і підготуватися. А не гасити пожежу, коли вона вже розгорілася.
Але всі ми мудрі по шкоді. Тож віддамо належне цьому Кабміну, який допоміг хоч якось пережити коронавірус, локдауни та інші неприємності. І сконцентруємося на тому, які виклики постануть перед новим урядом.
Насамперед, це агресія з боку Росії. Не варто надто тішитись умовним затишшям на лінії розмежування. Ворог переформатувався і що далі, то більше посилюватиме тиск на Україну. В гібридної війни багато інструментів.
По-перше, природний газ, який РФ використовує і використовуватиме як інструмент шантажу й тиску не лише на нас, а й на країни Європи. Мета – відрізати Україну від Європейського Союзу і спричинити розбрат всередині ЄС, ослабивши таким чином підтримку України.
Відбивати атаки доведеться очільникам Міністерства закордонних справ і Міністерства енергетики. Нинішні міністри не спроможні цього зробити і потребують заміни.
По-друге, країна-агресор продовжуватиме влаштовувати рейди на внутрішньому інформаційному просторі України. Це будуть і операції з дезінформації, і формування необхідного РФ “інформаційного настрою”, і підігравання будь-якій “опозиції” задля формування потрібної картинки.
ФСБ не рахує медіабюджети, вона готова викуповувати ЗМІ за будь-які гроші й “допомагати” олігархам вийти в кеш зі своїх медіапроєктів.
Щоб не допустити такого розвитку подій, потрібен сильний міністр культури та інформаційної політики. І Рада національної безпеки та оборони йому на допомогу.
По-третє, посилюватиметься втручання РФ у політичне життя в Україні.
Фінансування проросійських партій Москва здійснюватиме в необмежених обсягах під завдання дроблення політичного поля України та дестабілізації влади.
Основними реципієнтами російського фінансування традиційно виступатимуть старі, впізнавані політичні “еліти”, які мають доступ до інформаційного простору країни. До того ж Москва має вже досвід співпраці з ними на фінансовій основі. Та й компромат є.
Тож російські паспорти деяких старих політиків будуть не зайвими. Не виключаю і появи неофітів. Чи готові чинні керівники Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ до таких викликів? Це питання відкрите.
І ключовий виклик – підвищення обороноздатності України. Наша країна здобула такий досвід захисту своєї незалежності, яким у сучасному світі мало хто може похвалитися. Але цього не достатньо.
В сучасних реаліях міністр оборони має завчасно закривати “вузькі місця” в оборонному щиті України, максимально залучаючи до співпраці США як найбільш високотехнологічну військову державу. Аж до відкриття на території України спільних зі США військових баз для передачі досвіду та підвищення кваліфікації особового складу.
Крім цього, в України з’явився шанс перевести на більш високий рівень співпрацю з ЄС у військовій сфері, запропонувавши замінити частину контингентів ЄС і НАТО своїми. Звісно, на добровільній основі.
Європейці мають звикнути до українців зі зброєю, розміщених поряд із їхніми домівками на військовій базі. Й тут теж не обійтися без сильного МЗС і допомоги Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості.
Ми не можемо прогаяти шанс переоснастити армію й отримати великі військові замовлення для своїх оборонних підприємств.
Наразі саме час зробити “президентський гамбіт”, пожертвувавши поточними персоналіями для якісного стрибка вперед у всіх визначальних сферах держуправління. А не робити це потім вимушено під тиском зовнішніх обставин у режимі пожежогасіння.