На північному сході Харківської області тривають запеклі бої. При цьому в РФ стверджують, що штурми ЗСУ безуспішні. Разом з тим коментарі українського Генштабу щодо ситуації в регіоні більш стримані. Це може свідчити про просування Сил оборони України в бік Сватового.
Такого висновку дійшли аналітики Інституту вивчення війни (ISW) у своєму звіті за 31 жовтня.
“Російські джерела продовжували стверджувати, що українські війська вели контрнаступальні операції на північному сході Харківської області 30 і 31 жовтня. Міністерство оборони РФ і російські блогери стверджували 30 жовтня, що українські війська провели серію безуспішних штурмів навколо Орлянки, Табаєвки і Берестового, все в межах 30 км на північний захід від Сватового. Міноборони Росії також заявило, що 31 жовтня російські війська відбили атаки українських військ на північний захід від Сватового в районі Куп’янська. Російський військовий блогер повідомив, що українські війська готуються до чергового наступу в цьому напрямку на рубежі Орлянка – Первомайське”, – зазначили аналітики ISW.
Всупереч сповільненню темпу контрнаступу ЗСУ на різних ділянках фронту, українські захисники поступово звільняють захоплені російськими окупантами території. Повна деокупація України буде здійснена до літа 2023 року.
Про це в ефірі “Голосу Америки” заявив екс-командувач армії США Бен Ходжес.
“Україна відновить суверенітет над усією своєю територією, звісно ж, включно із Кримом. Я очікую, що це станеться до літа наступного року. Але ще перед цим, до кінця цього року, ЗСУ відкинуть російську армію до лінії, на якій ті перебували в лютому. А потім почнуть розглядати необхідні кроки для підготовки до звільнення Криму”, – переконаний Ходжес.
Генерал вважає, що взимку ЗСУ будуть у сприятливіших умовах, ніж російські війська, оскільки бойові дії триватимуть на рідній землі з підтримкою населення України в тилу. Окрім цього, українцям суттєво зіграє на руку висока мотивація та допомога західних партнерів.
“Українська армія діє всередині своєї країни і має дружню їм територію як тил. Крім того, 50 країн у єдиному пориві прагнуть забезпечити Україну бойовими можливостями, які їй потрібні. Це включає зимову уніформу та обладнання. У той час, як російська система постачання виснажена, зараз вони посилають до війська людей, які не готові, не навчені і не дисципліновані. Це лише додасть їм більших труднощів”, – вважає Ходжес.
Він додав, що для швидшого звільнення своїх територій Україна потребує танків від союзників. На думку військового, заявлені ризики, пов’язані з їх постачанням, є перебільшеними й повинні відійти на другий план.
Своєю чергою австрійський військовий аналітик Том Купер підкреслює, що очевидно, що Путін вплутався в цю війну, розраховуючи на швидку та легку перемогу(насправді, починаючи свою війну, він перебував під колективним впливом, бо навіть Захід очікував, що він переможе швидко і легко, тобто українці здадуться і втечуть або приєднаються до нього). Оскільки в нього немає політичної програми, а лише його виступи у ЗМІ, ситуація потребує багаторазової (якщо не сказати «постійної») зміни цілей — і масштабної пропагандистської війни, більша частина якої, тим часом, не більша ніж абсурд.
Втім, пояснення начебто «росіяни зараз роблять те, що вони мали робити з самого початку» — швидше, викликає у мене відповідь «не зовсім». На це є кілька причин. По-перше, озираючись назад, не можна уникнути висновку, що найкраще було б не починати це (повторне) вторгнення, тобто утриматися від відправки ЗС РФ на яку-небудь велику війну. По-друге, Путін, як і раніше, одержимий зміцненням своїх невдач.
Прикладом цього може бути: відправка ЗС РФ для штурму сильно укріплених міських районів(див. Бахмут як найкращий приклад); оборона територій, які ЗС РФ просто не зможуть утримати у довгостроковій перспективі (Херсон), або вчинення дій, які його логістика не може забезпечити (скажімо, мобілізація 300 000−1 000 000 резервістів, у той час як він не може реально озброїти і навчити більше ніж 70 000−90 000 резервістів),