Російські загарбники найбільше атакують на Бахмутському напрямку. Окупанти задіяли там різні види озброєння і перекинули найбільше особового складу.
Про це розповів речник Східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий в ефірі телемарафону. Він зазначив, що саме до цього напрямку прикуто найбільше уваги російського військового керівництва.
“Це зараз найбільше, де ворог атакує нас і намагається просунутися, де наноситься найбільше ураження всіма системами ствольної артилерії, реактивними системами залпового вогню, авіацією, де зосереджено найбільше його живої сили і прикуто найбільше уваги його керівних органів”, – розповів Череватий.
Речник Східного угруповання ЗСУ зазначив, що російський диктатор Володимир Путін поставив перед окупантами завдання захопити весь Донбас. Тому зараз вони намагаються просуватися хоч десь.
Бахмут повинен був стати після Лисичанська і Сєвєродонецька логічним продовженням наступу окупантів на Донбасі. Проте українські військові дуже сильно виснажили ворога. Тому захисникам України вдається утримувати Бахмут та Авдіївку.
“Головне досягнення в тому, що збройні сили Росії можуть тільки на одному напрямку проявляти активність. Вони скуті серйозно нашими силами оборони. Вони щодня там несуть неймовірні втрати”, – зазначає Череватий.
За 8 місяців відкритого вторгнення Росія пройшла шлях від “2 армії світу” до загального посміховиська. Країна-агресор стрімко вичерпує ресурси, але не може ніяк зупинитись і готується воювати “до останнього росіянина” за допомогою зброї часів Другої світової.
Популярний сайт незалежних OSINT-дослідників Oryx дає інші цифри, проте, це пояснюється методикою підрахунку, коли на облік беруться лише візуально підтверджені випадки знищення або захоплення техніки. Зі зрозумілих причин, зробити це в умовах війни неможливо, а тому різниця між даними Генштабу, який бере за основу факт влучання у техніку ворога, та Oryx є логічною.
Чому оцінки Генштабу є консервативними
Росія офіційно не називає цифри своїх втрат, ба більше, всіма силами намагається їх приховати, а тактика спалювання власних загиблих, щоб не сплачувати родинам компенсацію, взагалі стала загальною практикою.
Також Росія не визнає свої втрати після “бавовни”. Так, з невідомих причин потонув флагман Чорноморського флоту крейсер “Москва”, понад 10 російських генералів досі живі, нічого не відбулося на аеродромі Новофедорівка в тимчасово окупованому Криму, Чорнобаївці та багатьох інших місцях. Для ЗСУ, які працюють по ворогу сучасною та надзвичайно потужною зброєю, також подекуди важко оцінити масштаб втрат росіян (ЗС РФ, структури МВС та ПВК), “мобіків” з ОРДЛО та іноземних найманців, після ударів системами HIMARS.
Наразі Росія стала найбільшим постачальником техніки для ЗСУ й постійно нарощує темпи озброєння України шляхом передачі трофеїв, мабуть, у якості “жестів доброї волі”. Приблизно третина танків і бронетехніки, втраченої росіянами на полі бою, це трофеї ЗСУ. Головне – боєздатні. Звісно, це середньої якості техніка, яка не йде у жодне порівняння з тим, що постачає Україні НАТО та західні союзники, проте, Росія традиційно бере кількістю.
Щодо кількості, щоправда, є питання. Скільки техніки є у Росії – мабуть, не знає і сам Шойгу. У джерелах можна знайти офіційні дані з тисячами найменувань, проте, це зовсім не означає, що це все є у реальності. Традиції корупції та “потьомкінських селищ” ніхто не скасовував, а тому наявність у Росії десятків тисяч танків чи БМП – це питання віри, як і їхньої якості, рівня придатності.