Росіяни незабаром можуть відновити штурми Вугледару, де Збройні Сили України кілька разів знищували російську “елітну” 155 бригаду морської піхоти.
Про це розповів військовий експерт полковник запасу ЗСУ Владислав Селезньов в ефірі Апостроф TV.
“Через два-три тижні грунт може підсохнути. До 20-х чисел квітня росіяни постараються за цей час накопичити ресурси (людей і бронетехніку) і знову намагатимуться йти на штурми. Чому їм такий важливий Вугледар? Там знаходиться наша артилерія, яка чітко б’є по залізничній лінії, що з’єднує Волноваху з Мелітополем. Окупантам це критично важливо, щоб налагодити логістику з їхнім контингентом, що діє на півдні Херсонської та Запорізької областей. Саме з цієї причини ми спостерігаємо таку “настирність” росіян у їх спробах прорватися до Вугледару”, – пояснив він.
Владислав Селезньов згадав і “славну” 155 бригаду морської піхоти Тихоокеанського флоту РФ вже п’ять разів (!) практично повністю змінювала свій склад. Усі попередні склади морпіхів або “перетворилися на попіл”, або поранені повернулися додому.
“Наші сили оборони тримаються в Вугледарі, незважаючи на те, що окупанти застосовують свою колишню тактику: спочатку вони намагаються важкою артилерією зрівняти населений пункт із землею, а вже потім намагатися брати його піхотою”, – додав полковник запасу ЗСУ.
У боях на сході України російська армія застосовує майже всі види наявного в неї озброєння. Б’є не тільки по позиціях ЗСУ на Донбасі, а й по мирних жителях. Веде шквальний вогонь зі ствольної та реактивної артилерії, мінометів, танків. Завдає авіаударів і атак безпілотниками, крилатими і балістичними ракетами.
Масові вбивства цивільних і руйнування населених пунктів — не епізодичні воєнні злочини росіян в Україні, це — частина стратегії, вважають військові експерти. Росія на Донбасі фізично знищує міста і села, щоб українські захисники не могли використовувати їх для оборони. Так, у Луганській області майже повністю — тобто на понад 80% — зруйновані Сєвєродонецьк, Попасна, Рубіжне, Щастя, Кремінна. У Донецькій — самі руїни залишилися від Волновахи, Вугледара, Мар’їнки, Лиману. Фактично знищений Соледар. Деякі населені пункти після приходу “русского мира” відновленню не підлягають.
Жителі Донбасу, які не готові евакуюватися, через безперервні артилерійські та авіаобстріли з боку російської армії цілодобово не виходять із підвалів. Вони залишилися без водо-, тепло- та електропостачання. Часом — без зв’язку. Необхідні медикаменти, харчові продукти та питну воду їм доправляють правоохоронці та волонтери.
“Усе, що ви бачите, це люди, доведені до самої межі свого існування, виживання і стійкості. Будинки зруйновані ударним вогнем, дахи зірвані, житлові будинки в дірках, постійна загроза від снарядів, бомб, що не розірвалися. А деякі люди все ще живуть у сховищах, намагаючись вижити в цих запеклих бойових діях”, — розповів представник МКЧХ Умар Хан.
За словами радника Маріупольського міського голови Петра Андрющенка, кількість загиблих через російські бомбардування маріупольців перевищує кількість жертв у Хіросімі або Нагасакі в 1945 році. Але точну кількість жертв світ дізнається тільки після деокупації міста. Але поки що жителі, які залишаються в Маріуполі, стоять у чергах за безплатною тарілкою каші та хлібом. А російські окупанти продовжують зносити житловий фонд, знищуючи те, що залишилося після їхніх обстрілів. Водночас російські пропагандисти не втомлюються штампувати матеріали про нібито відновлення міста, а підготовлена масовка називає життя в руїнах “шматочком раю”.
“Для абсолютної більшості людей, скажімо, тисяч десь до 80 маріупольців щонайменше, це точно не шматочок раю, це боротьба за життя щодня, це подекуди життя в руїнах, подекуди життя без світла, подекуди життя в підвалах і в постійному виживанні. Зарплати немає, почали наприкінці березня потихеньку гасити заробітну плату за січень. Але ж нікого не цікавить, як люди виживали весь цей час. Ціни божевільні”, — каже Андрющенко.