Криза навколо Конституційного Суду привернула увагу до людей, які взяли на себе сміливість визначати, чи бути Україні в Європі. І серед них є декілька, хто виглядає, немов агенти російського впливу, які хочуть повернути нас назад в обійми Кремля.
3 справи проти Тупицького
Знають Тупицького лише завдяки тому, що він сам виліз на телеекрани зі своїми недолугими поясненнями. Зокрема, про те, що він не знає, як задекларувати свою земельну ділянку в Криму.
► Набуття Тупицьким землі в Криму та оформлення її за законами й процедурами країни-окупанта стало одним з 3 кримінальних проваджень, які розслідуються щодо нього.
► Інша справа, яку теж веде ДБР, стосується його роботи ще в частині господарських судів України, де він начебто брав участь у перерозподілі власності. І нібито є аудіозаписи, де голос, схожий на голос Тупицького, обговорює результати правосуддя із зацікавленими сторонами.
► Третя справа щодо Тупицького розслідується НАБУ і стосується статті 344 Кримінального кодексу – втручання у діяльність державного діяча. Мовить про заколот в КСУ за можливої участі голови Окружного суду Києва Павла Вовка, коли було усунуто попереднього голову Конституційного суду Станіслава Шевчука.
Важливі деталі про освіту судді Литвинова
Так, правою рукою глави КСУ Олександра Тупицького є суддя Олександр Литвинов. Він був призначений Януковичем за квотою з’їзду суддів у 2013 році. В Конституційному суді за спиною його називають “москвич” і “смотрящий”.
Цікавий момент про суддю Литвинова – це його освіта. Як сказано в біографії, він є випускником Далекосхідного вищого загальновійськового командного училища імені маршала Рокоссовського. І після закінчення у 1988 році проходив військову службу на командних посадах. Але де і які посади він займав – не уточнюється.
Скандальні рішення КСУ і вплив на геополітичний вибір України
Рішення щодо декларування, ухвалене КСУ, є взірцем “вкраденого” правосуддя з метою набагато більше далекосяжною, ніж просто врятувати корупціонерів від необхідності казати правду в деклараціях. Мовиться про вплив на геополітичний вибір України.
По-перше, КСУ втрутився у повноваження парламенту, коли назвав брехню в деклараціях недостатньо тяжким правопорушенням для кримінальної відповідальності. Але це повноваження не КСУ, а парламенту – визначати, яке діяння є злочином через свою суспільну небезпеку.
По-друге, КСУ порушив закон, коли скасував те, про що навіть не просили у своєму зверненні депутати. І робили це судді у власних інтересах. Бо на момент рішення тривала процедура притягнення трьох із суддів до відповідальності.
Фактично, КСУ став інструментом політичного реваншу та ветування рішень, ухвалених владою Зеленського.
З очевидною метою – провокувати конфлікт нинішньої влади з міжнародними інституціями та позбавляючи Україну грошей.
Іншими словами, Конституційний Суд перетворився на колективного “Януковича”, який переглядає наш геополітичний вибір. І так само як президент-втікач, він має піти в небуття.