У четвер 12 листопада 31-річному мінчанину Роману Бондаренко зробили операцію. Хлопець перебуває у вкрай важкому стані. У лікарні пройшов консиліум. Про його результати «Нашої Ниві» розповіли родичі:

– Був крововилив в ті відділи мозку, які відповідають за життєво важливі процеси організму. Там була дуже велика гематома, довелося робити трепанацію черепа, щоб мозок не тиснув на черепну коробку.

Тепер Роман в критичному стані. Шанси вижити оцінюють, як 1 з 1000.

Йому потрібно робити ще одну операцію. Але робити її зараз, поки Роман в такому стані, неможливо. Він її не переживе.

Лікарі сказали, що зараз потрібно просто чекати, може бути, Роману все ж хоч трохи стане краще.

Бували випадки, коли люди виживали після такого, але рідко. За словами медиків, 10 років тому він би точно помер, сьогодні ж шанси все ж залишаються. «Ми робимо все можливе і навіть більше, – кажуть лікарі».

Аналітик Сергій Чалий пояснює, що зараз відбувається в країні і чому режим останнім часом звіріє від насильства.

Після кадрових перестановок, коли одіозні силовики пішли помічниками президента і був призначений новий глава МВС, який не забув показати, що він ефективніше попередників, ми побачили черговий сплеск насильства і жорстокості, який можна порівняти з першими днями протестів.

Чалий приходить до висновку, що посилення насильства – довгостроковий тренд.
При цьому Лукашенко нічого не форсує, навіть підготовка до Всебелоруських зборів і реформи Конституції йдуть цілком неспішно, ніякого реального діалогу немає.

– Важливо пам’ятати, що готовність людей виходити і в чомусь брати участь – завжди функція, співвідношення колективних вигод і персональних витрат від участі. Ставка була в якийсь момент зроблена на заклад кримінальних справ, але зрозуміло, що з такою їх кількістю система може просто не впоратися.

Дві хвилини – це слушно для адміністративного процесу, де свідок з вигаданим прізвищем і в балаклаві щось розповідає, але кримінальний процес складніше. У підсумку, думаю, знайшли ще більш простий спосіб підвищення персональних витрат, – припускає Сергій Чалий.

І пішло зростання числа травм, переламані пальців, рук і ніг, історія на зразок тієї, що була з побитим пілотом, якому пошкодили пальці і був ризик, що він довго не зможе працювати. Тобто ставка не на те, щоб ізолювати людей, втягуватися в складні кримінальні процеси, а на те, щоб просто покалічити, позбавивши працездатності на той же або навіть більший термін. Тим більше що очевидно: ніяких розслідувань за цими фактами не буде.

– Якщо в перші дні протестів насильство і садизм були безадресними, то зараз – адресні. І спрямовані вони на успішних людей, домоглися цього не завдяки благословенню держави, на професіоналів високого рівня, лікарів, айтішників, артистів, спортсменів, музикантів, які раптово опинилися затребувані як ніколи.

Всі вони не залежать від держави, вони затребувані скрізь. Те саме ганебний третій стан професіоналів, здатних заробляти власною працею. І це важлива частина, тієї, що відбувається зараз буржуазно-демократичної революції. Саме до цих людей адресно звернена ненависть, – зазначає аналітик.

Лікарі виявилися в епіцентрі, тому що зійшлося відразу кілька речей. По-перше, вони на собі пережили жахливу тактику влади в першій коронавирусній хвилі. Їм говорили, що медики всім забезпечені, але вони прекрасно знали на особистому досвіді, як їм брешуть. При цьому влада ще обурювалися, чому це стільки медиків хворіє.

По-друге, вони першими побачили покалічених силовиками людей. І вони прекрасно розуміють, що це ніякі не «намальовані синьою фарбою» синці. Це серйозні травми, кульові поранення, розриви внутрішніх органів.

По-третє, важливо пам’ятати, що підготовка лікаря дуже тривала, але в підсумку це фахівець такого рівня, який затребуваний скрізь.

– Погроза Лукашенко “якщо поїхали – не вертайтеся” нагадує мені старий анекдот про “якщо потонеш – додому не приходь”. Якщо лікар вирішує виїхати – це серйозне рішення, яке вимагає великих зусиль, підтвердження диплома і т. д. На це витрачається кілька років, що дає практично стовідсоткову гарантію того, що він не повернеться ніколи, – підкреслює експерт.

Зараз майже не залишилося людей, які не отримали б від влади клеймо. Студенти такі, айтішники сякі, медики повинні, артисти і спортсмени нам зобов’язані. І все – погані. Хто залишився? Красені!

До речі, з Лукашенком і залишилися «красені», тобто силовики, і чиновники держапарату з категорії «а як же ми без нього», зазначає Чалий.

– Дивовижна історія, про яку в своєму Facebook написав Лев Львівський: технократів, людей, що професійно виконують свої обов’язки, в Білорусі не залишилося. Зараз, коли очевидно, що насильство стало системним, будь-який залишився в системі працює не на країну, а виконує функції, потрібні режиму.

«І мовчати і погоджуватися з будь-якими діями – це перший пункт вашого трудового договору», пише Львівський.

– Пам’ятайте, були системні ліберали Єльцина, є той же Кудрін у Путіна – він, навіть пішовши з держслужби, залишався системною людиною, а зараз і зовсім очолює Рахункову палату, тобто в проекції на Білорусь – Комітет держконтролю. У нас таких людей немає. Залишилися безпорадні, зав’язані кров’ю люди, які вважають, що нічого не можуть без Лукашенко.

В системі залишилися безпорадні, зав’язані кров’ю люди, які вважають, що нічого не можуть без Лукашенко
Всі їх «як же ми без нього» і «без нього все розвалиться» – це вже символ віри в диктатора, переконаний Чалий.